Борис Левандовський - Байки проти ночі

із неймовірною швидкістю), та через п’ять хвилин таки змусив себе підвестися на ноги й зашкутильгав вулицею, затуманеною дощем, проклинаючи болісні спазми в паху, мокру задницю, собаче лайно, в яке він вляпався правою рукою, коли впав на тротуар і вимазав рукав куртки до самого ліктя, бо не відразу помітив; проклинаючи Стаса і йому подібних, проклинаючи погоду і власних батьків, хоча зараз вони були зовсім ні до чого, проклинаючи всі на світі ігрові автомати й виродків, що їх вигадали… проклинаючи чортів голос, що дозволив йому виграти й почати будувати далекоглядні плани…

Так, у всьому винен цей клятий голос — гівняна інтуїція або щось там іще. Його підставили, дали відчути смак перемоги, а потім брудно кинули, врізали по яйцях і змусили вивалятися в собачому лайні…

Пройшовши кроків із двадцять, кожен з яких відлунював пружними поштовхами болю аж у шлунку, він зупинився біля входу до закритого фотосалону «Кодак» і розридався з новою силою.

Повз нього на великій швидкості промчала машина, обляпала брудною водою, що зібралася від дощу в довгих вузьких калюжах уздовж тротуару, і засліпила фарами. Влад вилаявся й погрозив услід червоним габаритним вогням, що віддалялися. Але після цього почав потроху заспокоюватися.

Влад двічі виблював до того, як подолав половину шляху. У голові прояснилося, але йти ставало дедалі важче. Він злякався, що взагалі не зможе дістатися додому. Щоб рухатися далі, йому довелося послабити ремінь і приспустити штани, звільняючи більше місця неймовірно великій мошонці (її рознесло щонайменше втричі!). Влад, усвідомлюючи, що зараз не час і не місце міркувати про такі речі, все-таки подумав: тепер, досить імовірно, він назавжди залишиться дівичем, бо…

Бо, напевно, той недоумок йому щось відбив усередині, щось там лопнуло, обірвалося… Бо як же інакше? Він не знав, чи зуміє перетерпіти такий біль, якщо той стане хоч на краплю сильнішим.

Потім він згадав батьків. Думка про те, що двері йому відчинить мати (або батько) й побачить у такому вигляді, Владу здалася абсолютно неприпустимою. Найменше йому хотілося вдаватися до пояснень: що завгодно, тільки не це. Такого сьогодні він просто не витримає.

Влад спробував знайти в кишені штанів свої ключі від квартири й якоїсь миті йому здалося, що їх там немає, — певно, могли випасти, коли той тип у синій куртці обшарював його кишені. Або пізніше, коли він уже лежав на тротуарі, а потім, звісно, нічого не зауважив. Але він знайшов ключі в іншій кишені. Владу вдалося їх намацати і він одразу скрикнув, ненавмисне зачепивши хворобливе утворення завбільшки з грейпфрут, що випирало між ногами.

Деякі перехожі оберталися йому вслід, помітивши хлопця, що пересувається дивною ходою, перетинаючи людні місця; людні, незважаючи на вже доволі пізній час і погану погоду. Але він не зауважував цих поглядів, думаючи тільки про те, як дійти чимшвидше додому і пробратися у свою кімнату, не потрапивши на очі батькам.

Опинившись нарешті неподалік від дому, Влад згадав про вимазаний собачим лайном рукав куртки. Цю проблему треба було якось вирішувати. Він завернув у провулок і знайшов підходящу калюжу — достатньо сховану в тіні й досить велику, щоб у ній можна було випрати рукав. Потім стягнув із себе куртку і, кривлячись від болю, обережно нагнувся, намагаючись сісти навшпиньки. Не вдалося. Він скрикнув і впав на коліна. Схоже, іншого способу не існувало.

Він абияк почистив рукав куртки від налиплого лайна, що не встигло засохнути завдяки безупинному дощеві, потім понюхав його і змушений був задовольнитися, що тепер принаймні лайна не було видно. Так само стоячи на колінах, Влад начепив куртку (светр і сорочка встигли намокнути під дощем і обхопили тіло холодними вологими обіймами потопельника, але цей дотик здався йому навіть приємним, тому що трохи приглушав біль нижче пояса) і вимив руки в тій самій воді. Йти до іншої калюжі й іще раз нагинатися було вже понад його сили.

Покінчивши з цією неприємною, але необхідною операцією, Влад повільно звівся на ноги й постарався не закричати. Через кілька секунд йому довелося схопитися за стіну будинку, оскільки він ледь не знепритомнів. Коли відкотила нудота і дзвін у вухах ослаб, Влад, обережно ступаючи, рушив далі.

* * *

Мати з батьком гризлися на кухні. Це його влаштовувало якнайкраще. Захлопнувши вхідні двері, Влад крикнув, що вже прийшов, стягнув у коридорі нога об ногу черевики і прослизнув у ванну. Куртку він запхнув на саме дно ящика для брудної білизни, що стояв під умивальником, потім ретельно вимив руки й обличчя.

Настала черга зайнятися найважливішим. Влад обережно розстебнув ширінку штанів…

І не зміг стриматися від стогону, коли побачив у себе між ногами щось бузкове і грушоподібне, що являло собою суцільний епіцентр болю. Це було гірше, значно гірше, ніж він сподівався побачити: мошонку рознесло не в три… а аж у п’ять разів сильніше. Таке видовище могло додати сивини у волосся і зрілого чоловіка, а оскільки стосувалося знаряддя, яке жодного разу не брало участі у бойових діях (тільки навчальні стрільби), то могло змусити посивіти навіть вісімнадцятилітнього.

Владу довелося відвести погляд, щоб перебороти новий клубок нудоти, який підступив до горла.

І відразу зробив жахливе відкриття: йому необхідно випорожнитися. Це відчуття ледь пробивалося крізь біль, що розпливався повільними хвилями, але все-таки воно зуміло подати боязкі знаки.

Влад не хотів терпіти, підозрюючи, що якщо не вирішить проблему якомога швидше, йому це погано обернеться. І, абияк натягнувши на місце труси, перейшов у туалет. Дорогою він ледь не заплутався ногами в колошах, але останньої миті вхопився за косяк