Олексій Анатолійович Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– А то ще можна натертись добре горілкою, а потім посипати себе дрібним піском. Комарі сядуть, нап'ються горілки і почнуть камінням кидатися…

– Головне – не зганяти комарів. Ті, що на тобі, вже крові напилися. Ти їх прогониш, а свіжі прилетять, ще більше тебе змучать…

– І завжди слід пам'ятати, що комариха – не жінка – як п'є кров, то хоч не дзижчить!…

– Аж дивись, Григорію, навіть відомі люди у своїх висловах більше про риболовлю.

Дивись, Юліан Тувім: «Кинь щасливця у воду – і він випливе з рибою в зубах»;

Станіслав Єжи Лєц: «Риба винна, коли хапає гачок: чужа власність!»;

Борис Ревчун: «Якщо ви попалися на вудку, з’їжте хоча б черв’яка й розслабтеся».

– Добре, добре… – відмахнувся кум. – Давай вже я дочитаю газету. Небагато залишилось. Ось некролог:

Іваненко з друзями полював на зайців. Після себе він залишив дружину, двох неповнолітніх синів і зайця…

Одеса, рибний ряд. Дві жінки – одна торгує бичками, друга купує:

– А у вас бичок свіжий, ще живий?

– Ні, вже помер, – по-філософськи, з гідністю відповідає перекупка.

– Ото ж то я дивуюсь із такої ціни – ви йому на похорон збираєте?

– Ну, ти даєш! Оце некрологом та похоронами хочеш закінчити свою просвітницьку місію?

– Ні, ні! Читаю тобі на закуску гороскоп:

Стрілець тренувався і випадково влучив у Водолія. Той від несподіванки облив Діву. Діва, не розібравшись дала «ляща» Близнюкам, які зі злості копнули Лева. Лев відскочив і перекинув Ваги. Вони упали і причавили Рака. Рак ненароком ущипнув Скорпіона. Той від образи вжалив Овна, який з переляку штовхнув Тільця. Тілець підняв на роги Козерога. А Козерог стримався, не чинив хуліганських дій і подав на всіх до суду. Найліпше Рибам – на час переполоху були відсутні…

– Все, куме, вишептавсь, як рак у торбі. Тут в газеті є ще вкладка – анекдоти про золоту рибку. Але читати не буду, залишу, сам почитаєш.

– Добре, Грицю. Почитаю потім. Маю закінчити ворота. Приходь увечері. Пляшку брати?

– Бери дві, бо три буде мало…

Але не так сталося, як гадалося. Не встиг я ще як слід відмитися від фарби, як матуся покликала:

– Ходи швиденько до телефону, з Києва тебе кличуть!

Відпустка несподівано закінчилась. їхати треба було негайно. Я ще встигав на вечірній автобус.

– Мамо! Нагадайте кумові, щоб записав усе, як ми з ним домовлялися!…

Зо два роки минуло від тієї відпустки. Приїздив я ще у рідне село, але на два-три дні. Якщо й пили чарку з Григорієм, то поговорити часу не ставало. Кожного разу я запитував кума про тую його зошитку.

– Ще пишу… – була звична відповідь.

Одного разу не витримав.

– Григорію, – кажу, – візьму свої записи наших посиденьок, підрихтую і віднесу у видавництво. Видам без тебе!

– Е-е-е, поки ти зберешся, я допишу!

І вже перед тим, як нести рукопис, зателефонував я Грицеві. Щоб по совісті.