Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

Курці механічно тицяли до рота що трапляло під руку, олівці й кулькові ручки пхали то у вухо, то в носа, купували жувальну гумку, калоші, велосипедні камери.

У салоні послуг «Скли сам» вже о десятій ранку не стало замазки; позбавленим звичного заняття пальцям любителів нікотину тепер потрібна була заміна.

Якийсь неголений пияк намагався вчинити скандал в аптеці, критикуючи розпорядження ОМ видавати валер’янку на спирту не більше 15 крапель до негайного вжитку, а саліцилкою натирати зазначені місця, не виходячи на вулицю.

З відділу руху доповіли про збільшення кількості злощасть, але йшлося виключно про розбиті предмети, та й то незначні. Так, приміром, пані у вишневому капелюшку розбила в «Гіперсамі» пляшку з оцтом, показуючи парасолькою на невиправно-нехлюйного двірника, який вперше в житті купував молоко замість пива.

Магістр Спритек на знак протесту проти диктатури доччиного товариства розбив тарілку, давно, правда, вищерблену, яку він хотів віддати в музей будівельників.

Пані Катажина з центрального комутатора розбила телефонну трубку, перед тим помилково витративши три метри телефонного кабеля на зимові рукавички, які вона плела на конкурс «Моя робота — моє хобі».

Харцер-пенсіонер розбив окуляри своєму приятелеві, показуючи, з якою радохою терористи замучили б Марієтту і яку прилєппу зробили б із Радохи, якби Місто не прийняло їхніх умов.

Скоро, зрештою, всі, хто мусив відмовитись від шкідливих звичок, стомилися демонструвати свої страждання, і пополудні нова ситуація перестала бути чимось незвичайним. Навіть повідомлення, цитовані інспектором Новаком, слухали не всі, пройнявшись до своїх терористів довір’ям чи, може, навіть симпатією.

Це останнє відчуття ще не було ні сильне, ні загальне: адже більшість людей спершу з обавою ставиться до тієї чи іншої новини, — одначе то один, то другий помічав уже позитивні зміни в житті Міста. От, скажімо, фіранки перестали жовкнути й смердіти. Почали пахнути квіти: і ті, що росли у горщиках, і ті, які продавались за невисоку ціну на міських площах (декотрі городяни лише тепер відкривали для себе цю дивовижну властивість квітів, бути такими запахущими).

Або ще таке. Досі цілий будинок мусив слухати пірата ефіру, який мав найпотужніші підсилювачі й динаміки, тепер кожен собі слухав з плівки, що тільки душа забажає: Павел — джаз раз у раз, а Гавел смичкові квартети й квінтети. Цьому до вподоби увертюра молодецька, а тому Пендерецький.[18] Зробили відкриття, що коли всі регулюють звук тихо, то в кожного виходить голосно.

Ну, а наслідки обмежень у вживанні алкогольних напоїв повністю проявилися тільки у вівторок. Вранці черговий гідрографічної станції доповів про значний спад засолення води в річці з причини зменшення кількості сліз. А вже пополудні можна було неозброєним оком помітити зміни у вигляді вуличних дерев: не отруювані пияками, не обслинювані в напівпритомних обіймах, вони соковито зеленіли й довірливо шуміли в майбутнє.

У травматичному відділенні лікарні з'явилися вільні місця. Під вечір виникла пропозиція переобладнати витверезник, який стояв порожній, на дитячі ясла.

Оскільки протягом двох днів у крамницях не меншало сигаретних і алкогольних виробів, керівництво міської торгівлі передало чергове надходження цих товарів сусідньому регіону взамін на товари нагальної потреби, тимчасовий брак яких відчувався вже досить давно. Один із молодих працівників торгівлі виступив навіть із сміливим перспективним проектом збудувати пліт і експортувати надлишки за межі країни, а зароблену в такий спосіб валюту призначити на щось більш корисне. Було створено громадський комітет, який мав вирішити, на що пустити цю валюту.

Та не будемо, однак, тішити себе, що стосунки між інспектором і терористами складались ідилічно і що дійшло до перемир’я. Методій Новак з допомогою спеціальної технічної групи організував нібито випадкову аварію на лінії, і під час чергової розмови Йонатан почув на другому плані тихий, проте виразний голос завідувачки «Гіперсаму», яка повідомляла когось про солідну компенсацію зарплати для особливо заслужених працівників.

Коот усміхнувся під вусом.

— Хто там заважає?! — вигукнув він, ведучи далі переговори про випуск чергового повідомлення.

Коли увечері після закриття «Гіперсаму» із засідки в холодильнику вийшов перемерзлий і застуджений постовий Войтасик, виявилося, що Коот одержав зарплату, але не особисто, а через того, хто приніс доручення і розписку з відбитком лапи.

Правда, потім з’ясувалося: лапа була задня, що обурило лаборантів секції ВЛ (Відбитків лап). Єдиним трофеєм інспектора став товарний чек, який викинула довірена особа. Методом багатьох проб і помилок було відтворено асортимент куплених товарів. З непереборними труднощами зіткнулися, коли дійшли до останньої ціни: 46 злотих 41 гріш. Навіть Зефірин, запрошений як товарознавець-цукерколог, не зумів її розшифрувати.

Під час нічної телефонної розмови з відділенням не розпізнаний терорист, переказавши застудженому черговому наступне серйозне застереження, на закінчення мовив:

— Ви зараз запишіть, а коли інспектор прокинеться, перекажіть йому: «Тринадцять пачок агару по 3,57. Вживається при схудненні. Коти його не