Шері Лапіння - Подружжя по сусідству

мобільний. Можливо, просто не хотіла, щоб Ресбак знав про роман Марко. Їй було надто соромно.

Або це, або той чоловік із хатини забрав її, живу, невдовзі після того, як Марко навідав її о пів на першу ночі. Вона не знає, чому детектив Ресбак настільки переконаний у тому, що машина, яка їхала проїздом о дванадцятій тридцять п’ять, має до цього якийсь стосунок.

Вона пам’ятає, як лежала тут, поклавши Кору собі на груди. Здається, це було дуже давно. Вона так втомлювалася, що їй було необхідно на хвилинку прилягти з дитиною. В тиху годину, як от зараз, вони вмощувалися разом на канапі й часом навіть засинали разом. Сльози котяться по її щоках.

Вона чує звуки, що долинають з іншого боку стіни. Синтія вдома, ходить по своїй вітальні, слухає музику. Анна зневажає Синтію. Вона ненавидить в ній усе: бездітність, вищість та силу, які вона демонструє своїм виглядом, її фігуру та звабливий одяг. Вона ненавидить її за флірт із її чоловіком, за те, що вона намагалася зруйнувати їхнє подружнє життя. Вона не знає, чи зможе пробачити Синтії те, що та накоїла. Вона ще більше ненавидить Синтію за те, що колись вони були такими близькими подругами.

Анні огидно, що Синтія живе за стіною. Раптом вона усвідомлює, що вони можуть переїхати. Вони могли б виставити будинок на продаж. Вони з Марко вже й так заробили собі тут погану репутацію — листи й досі приходять щодня, і будинок, який вона так любила, перетворився на склеп. Вона почувається похованою заживо.

Вони не зможуть і далі жити від Синтії на такій відстані, з якої вона може покликати Марко кивком голови.

Що Марко робив, коли виходив учора із заднього подвір’я Синтії з таким приреченим виглядом? Він повністю спростовує наявність будь-яких стосунків із нею, але ж Анна не дурепа. Вона не може витягти з нього правду, а від брехні вона вже так стомилася.

Вона сама розбереться із Синтією. Довідається в неї правду. Але хіба можна розібратися, що з того, що говорить Синтія, правда, а що — брехня?

Але, замість іти до сусідки, вона встає та виходить через задні двері на подвір’я. Далі вона заходить у гараж по свої садові рукавички. У гаражі вона зупиняється й дозволяє очам призвичаїтися до освітлення. Вона відчуває знайомий гаражний запах мастила, старого дерева та запліснявілих килимків. Вона стоїть і намагається уявити, як усе було. Вона цілковито заплуталася — в усьому. Якщо вона не вбивала Кори і Марко не домовлявся, щоб хтось забрав її тіло, то, мабуть, той чоловік, якого вбили, викрав її дитину з ліжечка та поклав у свою машину десь після пів на першу ночі — коли вона й Марко, а також Синтія й Грем, ні про що й не здогадуючися, сиділи за стінкою.

Вона рада, що викрадача вбито. Вона сподівається, що він помер у муках.

Анна повертається на подвір’я й починає знавісніло видирати бур’яни з газону, доки руки не вкриваються пухирями, а спина не починає боліти.

Розділ 29

Марко сидить за столом, витріщаючись у вікно, але нічого в ньому не бачить. Двері зачинені. Його погляд ковзає по дорогому письмовому столу з червоного дерева, який він так дбайливо обирав, коли розширював бізнес і взяв цей офіс у тривалу оренду. Коли він згадує, з якою наївністю та оптимізмом дивився тоді на все, його аж нудить. Сумним поглядом він обводить свій офіс, у якому все досконало доповнює образ успішного підприємця. Промовистий стіл, з-поза якого відкривається вигляд на місто й ріку, першокласні шкіряні стільці — сучасне мистецтво.

Анна допомагала його облаштувати — в неї вишуканий смак.

Він пам’ятає, з яким задоволенням вони це робили: купували меблі, розставляли усе. Коли тоді вони усе закінчили, він зачинив двері, відкоркував шампанське й зайнявся коханням із своєю щасливою дружиною просто на підлозі.

Тоді він відчував на собі великий тиск відповідальності — він мав виправдовувати великі сподівання всіх: Анни, її батьків, свої власні. Можливо, якби він одружився з якоюсь іншою жінкою, то пішов би власним шляхом: повільніше вибудовувати свій бізнес, зціпивши зуби й працюючи по багато годин. Але в нього була можливість усе прискорити, й він скористався нею. Він був амбітним. У нього були гроші, які йому піднесли на срібній тарілочці, і, звісно ж, від нього чекали швидкого успіху. Яке ти маєш право не бути успішним, коли тобі дають такий великий аванс? Тиск був надзвичайний. Особливо Річард жваво цікавився тим, як справи у бізнесі, оскільки він його фінансував.

Це було б надто добре для правди.

Він узявся за роботу з великими клієнтами, коли був ще не готовий. Він припустився класичної помилки новачків. Якби він не одружився з Анною — ні, якби він не прийняв будинок як весільний подарунок, а через кілька років не взяв у батьків позику, — вони, можливо, знімали б квартиру в іншій місцевості, в нього, ймовірно, був би жахливий офіс далеко від центру, але він старанно працював би і йшов би до успіху за своїми правилами. Вони з Анною були б щасливі.

І Кора була б удома.

Але погляньте лишень, на що все обернулося. Він — власник роздутого бізнесу, що висить на волосині на краю прірви. Він викрадач. Злочинець. Брехун. Його підозрює поліція. Він — заручник егоцентричного тестя, якому відомо, що він накоїв, та безсердечної шантажистки, яка постійно тягтиме з нього гроші. У бізнесі він майже банкрут, хоча йому й дано було так багато: гроші на розширення, зв’язки Річарда із заміського клубу. Інвестиції Еліс та Річарда у бізнес Марко — втрачено. Як і ті п’ять мільйонів викупу за Кору. А тепер Річард веде перемовини з викрадачами — і за Кору доведеться заплатити ще. Скільки, Марко навіть не уявляє.

Як же сильно, мабуть, батьки Анни ненавидять його. Вперше Марко зміг подивитися на ситуацію з їхньої точки зору. Їхнє розчарування можна зрозуміти. Марко підвів їх усіх. Зрештою, його бізнес зазнав феєричного