Марина Кічка - Вона

— Я знаю. За цим було весело спостерігати), — кепкувала Марі з Тараса.

Раптом Тарас обхопив Марі своїми руками і міцно поцілував.

— Я так за тобою скучив. Ти навіть не уявляєш)!

— Уявляю, — Марі нахилилась до Тараса і ніжно його поцілувала.

Тарас підхопив Марі на руки. Троянди впали на підлогу.

— Троянди впали, вони ж зав’януть, — Марі хотіла підвестися на ноги і підняти квіти. Тарас стис її сильніше в обіймах.

— Я завтра подарую тобі ще).

Вони лежали в ліжку обнявшись і просто мовчали.

— Марі, а де буде весілля? — обіймаючи Марі і не зводячи очей з неї, Тарас порушив тишу.

— Не знаю. Анна не казала. Але, думаю, що в місті). Адже додому вони точно не поїдуть, — Марі повернулась до Тараса. — А чому ти запитуєш?

— Я подумав, а що як Анна й Андрій одружаться У НАС? Я б домовився щоб їх розписали, а весільну церемонію провели б тут. У саду дуже гарно, зробили б для них такий сюрприз. Вони ж для тебе багато значать. І, якщо є можливість, то чому б не зробити цей день ще особливішим для них?

Марі, здається, закохувалась у Тараса ще більше. Адже він робив кожну мить життя прекраснішою. Хоча водночас з безмежним почуттям кохання вона переживала велику тугу, адже розуміла, що настане той день, коли потрібно буде вирішувати, що робити далі і приймати важкі рішення. І чим краще їй було з Тарасом, тим більше ця туга зростала. І як на зло, Тарас виявляв лише кращі й кращі риси). Марі дивилась на Тараса і не могла повірити, що можна бути такою щасливою. Що вона може бути такою щасливою.

— То що ти думаєш? — Тарас відволік Марі від роздумів.

— Невже ти дійсно такий хороший? — Марі посміхнулась). І погладила його по щоці. — У НАС кажеш?

— Так, Марі у нас! Я знаю, що тебе мучить, але ми щось придумаємо! Безвихідних ситуацій не буває. Обов’язково придумаємо.

— Це чудова ідея), — більшого для Марі і не треба було чути. — Завтра ж наберу Анну і скажу їй про це. Думаю, їй сподобається ідея. Вона легка на підйом. Ну а Андрія вона зможе вмовити). Все таки вони молодці, правда?

— Гадаю, так), — Тарас пригорнув до себе Марі. — Марі… — він поглянув їй в очі, — я тебе так сильно кохаю!!! Знаю, ми знайомі зовсім мало. Але ми вже стільки пережили, я вже декілька разів тебе ледь не втратив), — Тарас спробував посміхнутись. — І скільки нам доведеться пережити, — цього разу Тарас навіть не посміхнувся. — Але я думаю ми з усім справимось. Марі… Я тебе так сильно кохаю! — він притис Марі до себе.

Марі розуміла, що Тарас хотів сказати, щось інше, але не сказав. І вона була цьому дуже рада. Адже ще не була готова почути, щось інше.

— Я нікуди не дінусь, — Марі у відповідь обійняла Тараса.

Вони так і заснули в обіймах один одного, боячись відпустити одне одного.

Марі на другий день зателефонувала Анні. Анна дуже зраділа Андрій теж дуже швидко згодився, адже дивлячись, як радіє Анна такій пропозиції, він просто не міг сказати ні. Дні летіли дуже швидко, якось аж надто швидко. Це був час, який хотілось поставити на повільне промотування і запам’ятати кожну мить та час невпинно набирав обертів. Марі весь час, що в неї був, присвятила тому, щоб знайти додаткові методи боротьби з демоном. Вона так непокоїлась, що могла щось пропустити, що просто дістала Назара й Андрія. Хоча Марі й запевняли, що вона готова на всі сто, та її не полишало відчуття повної безпорадності. Тарас теж багато працював, тому вдень вони майже не бачились, а кожного вечора вони зустрічались і так раділи одне одному ніби не бачились сто років. Тому п’ятниця застала їх дуже швидко. Тарас відправив машину за Анною й Андрієм.

Марі страшно хвилювалася. Адже з друзями не бачились більше року. Фото зовсім не те. Більше року вони були так далеко одне від одного. З Анною взагалі лише тиждень як почали спілкуватись. А з Андрієм Марі завжди намагалась триматись мужньо, тому про щось, окрім справ, вони теж не говорили. Кожен щиро вірив, що колись вони все ж побачаться, а тепер вони їдуть, щоб одружитись. Марі вже й не пам’ятала, коли востаннє вона так нервувалась. Здавалось її аж нудить від хвилювання. Вона цілий день метушилась. Але до ладу нічого й не зробила. Наче це ж її найрідніші люди, але час невпинно диктує своє, і що як раптом Марі не виправдає їхні сподівання. Це зводило її з розуму.

— Водій мені зателефонував. Вони вже скоро будуть.

— Знаю, Анна прислала повідомлення, — вони сиділи в кабінеті.

— Та не хвилюйся ти так. Усе буде добре, це ж твої друзі.

— Так, у тому то й справа. Мої найкращі друзі — люди, без яких я навіть не уявляю, щоб зі мною було! Ми так давно не бачились. Ми всі напевно змінились. Стільки всього сталось…

Марі почула, що до будинку під’їхало авто. Марі зіскочила на ноги. Вона машинально почала осмикувати та поправляти одяг і оглядати, чи все з гаразд. Адже, не зважаючи на вмовляння Тараса купити їй новий одяг, Марі відмовилась і залишилась в тому, що в неї було, а було в неї насправді не густо.

Марі вибігла на вулицю, а за нею вийшов Тарас. Анна вже стояла біля машини й зачаровано дивилась на будинок. Андрій же допомагав водію дістати речі з машини.

— Марі! — Анна рушила до Марі. Вона обхопила подругу і міцно обняла. — Як я скучила, крихітко.

— Привіт, Марі, — Андрій поставив валізи і обійняв подругу.

Зараз, коли вони стояли отак поруч, складалось враження, що ніби і не було цього року,