Марина Кічка - Вона

Ну добре, не розплакався))), але бачила б ти його вигляд))). За це, мабуть, його й покохала, бо він такий щирий, геть не вміє своїх почуттів приховувати. Так що так))). Марі ти там де?

— Я тут. Нічого собі!!! Оце ви даєте!!! Але я рада за вас, неймовірно рада.

— Ага, а потім він розказав мені, що це ти його надихнула на такий вчинок. Що сказала, що потрібно бути мужнім і боротись за своє кохання. Так що ми перед тобою в боргу))).

— Так, а коли весілля. Мене покличете)? Я навіть на честь такої події попрошу всю нечисть вести себе добре))).

— Тому тобі й дзвоню. Ми одружуємось за тиждень. І я б дуже хотіла, щоб ти в цей хвилюючий день була з нами. Не буде нікого тільки ти.

— Коли!? Анно, ти тільки мені скажи це ви мене розводите?

— Ні.

— Через тиждень?

— ТАК. Марі, так через тиждень. Марі, ти ж хоч не думаєш, що ми робим дурницю??? — Анна раптом заговорила геть іншим тоном.

Марі раптом за сотні кілометрів відчула Анну. Відчула її переживання. Усе, що на неї навалилось. Але ж їй так самотньо. І це геть не по-дурному хотіти бути з людиною, яку ти любиш. Бути з нею весь час, кожної миті. Адже через те, що ВОНИ допомагали Марі, нових друзів вони не заводили, а від батьків віддалились.

— Ні. Я ДУЖЕ РАДА ЗА ВАС! Ви заслуговуєте бути щасливими. І це буде прекрасно. Я з радістю розділю цей день з вами.

— Марі, дякую. Я тебе дуже сильно люблю! Але якщо ти думаєш, що я забула про тебе, ти сильно помиляєшся). Розповідай.

— Та, що розповідати… Ми одружуватись ще не збираємось).

— Так- так- так. А це вже цікаво. Я чую в цьому «ще», що ви вже… Ну розказуй!!!

— Усе дуже заплутано. Він сказав, що любить мене, а я йому… Що теж його люблю. Більше розказувати нічого.

— Що!? — Анна, здавалось, стрибала від щастя чи щось на кшталт того. — Нічого собі ви даєте!!! Оце ви круті, — а тоді Анна заспокоїлась і дуже цікавим тоном тихо запитала. — Так у вас щось було)? Ну, ти ж мене зрозуміла, — промугикала Анна.

Марі на хвилину задумалась.

— Так). Було).

— Вау!

— Та чого ти там кричиш?

— Ну тоді офіційно запрошую вас обох на наше шикарне весілля.

— Не знаю чи це гарна думка?

— Та що тут гадати. Ви ж тепер пара!!! І не починай мені розказувати, що у вас там все складно, не треба. Де ти бачила, щоб легко було)? Ой, як же мене цікавлять пікантні подробиці)! Та хіба ж по телефону все обговориш?

— Так, нам багато про що потрібно поговорити.

— Так, але скажи класно, отак говорити, як раніше, наче ми нормальні))). Ну, ти зрозуміла?

— Зрозуміла. Ну от на вихідних і поговоримо. Я дуже за вами скучила! Тарас, здається, приїхав, буду йти. Я рада за вас. Цілую.

— Цілую, крихітко. На зв’язку. У тебе тепер буде багато справ. Ти ж подружка нареченої і свідок нареченого)))!

Марі поклала слухавку і на мить завмерла. Стільки всього, що, вона навіть не могла все осягнути. У Анни з Андрієм весілля. Вона з Тарасом. Їм тільки по 18, невже вони подорослішали так рано? Та Марі почула як відчинились вхідні двері. Вибігаючи на сходи, ще вгорі вона побачила широку посмішку Тараса.

— Привіт))), — Марі швидко крокувала сходами. Зупинившись прямо перед Тарасом, вона на мить завагалась, що їй робити далі. Може то був просто сон??? Але, поглянувши на Тараса, зрозуміла, що то був не сон.

— Це тобі, — Тарас витяг руку з-за спини, і Марі побачила букет троянд. — Я не знаю чи любиш ти квіти, але так хотів зробити тобі приємне. Це тобі), — Тарас простягнув квіти Марі.

— Мені ніхто ніколи не дарував квітів, — Марі була розчулена. — Мені дуже приємно, дякую)! Я хотіла з тобою поговорити. Пройдемо до кабінету?

Марі зайшла перша. Вона сіла у звичне для себе крісло, так і тримаючи квіти в руках. Але Тарас не сів навпроти, він сів у сусіднє крісло поруч з Марі. Вони були досить близько, тому повернувшись одне до одного обличчями вони торкались колінами. Тарас схилився до Марі і торкнувся її рук. Як же це все було не звично, але як же приємно.

— Марі, ТІЛЬКИ НЕ КАЖИ, ЩО ЦЕ ВСЕ ПОМИЛКА, і це може завадити справі. Я знаю, що в нас все не як у людей. Але ж ми з усім упораємось, — Тарас виглядав таким милим, що Марі не стримала сміху.

— Тарасе, я знаю)). Зранку нічого не змінилося. І я тебе не перестала кохати… Але я хотіла поговорити про інше)). Анна з Андрієм одружуються)! — Тарас був ошелешений. — Так знаю, сама напевно ще й досі в шоці. Але на мою думку, вони чинять правильно. Так от, Анна просить щоб я приїхала. Нікого з рідних не буде. А ЦЕ Ж ТАКИЙ ДЕНЬ.

— Нічого собі. Одружуються. Так, дійсно))). Водій відвезе тебе. Це круто! Вони молодці.

— Анна нас двох запрошувала. Поїдеш зі мною? — у Марі по тілу пробігли мурахи. Вона вважала, що це досить серйозний крок, і Тарас може не погодитись.

— Так, але ж ти кажеш, що навіть батьків не буде. А тут я?

— Але ж ти рідний для мене, — Марі подивилась своїми великими карими очима на Тараса. — Та й до того ж вони про тебе знають все і навіть більше))). Та й ти про них теж))).

Тарас поглянув на Марі, яка затамувала дихання.

— Для мене буде великим щастям розділити з тобою цей день. Подумати тільки, ще декілька днів тому, я страшенно тебе ревнував до Андрія. А тепер ми збираємось до нього на