Джонатан Сафран Фоєр - Все ясно

Сафран. Тут спека неймовірна.

Жалібниця Шанда(говорить до ШЛОЙМА, коли той виринає з-під води). Він там на самоті чи з жінкою, котрій багато років? (Але насправді вона намагається сказати: Після всього, що сталося, я все ще маю надію. Якщо не для себе, то, принаймні, для Трохима.)

Дівчинка-циганка(переплітаючи свої пальчики з мертвими пальцями Сафрана). То, може, йдем?

Сафран. Будь ласка, звісно.

Соф'ювка Н. Так, це були любовнії листи.

Дівчинка-циганка (з нетерпінням, з вогкістю між ніг). Ну, швидше, йдім.

Правостійний Рабин. Життя нехай трива перед обличчям смерті.

Сафран. О так.

(Музиканти готуються кінчати. Квартет скрипок налаштовується. Арфістка набирає дихання. Трубач, котрий насправді є гобоїстом, хрупає кісточками пальців. Ударники на роялі знають, що станеться далі. Диригентську паличку, котра насправді є різницьким ножем, піднято, немов скальпель.)

Збезчещений лихвар Янкель Д. (піднімаючи руки до небес, до техніків, які згори ставлять світ-ло). Можливо, варто нам про залишки подбати.

Сафран. О так.

(Починається музика. Прекрасна музика. Спершу вона тихенька. Немов шепіт. Жодна шпилька не впаде. Лише музика. Непомітно вона розростається. Виштовхує себе з могили тиші. Оркестрова яма сповнюється потом. Чекання. Приглушене брязкання тарілок. Вступають флейта й альт. Наближається крещендо. Смак адреналіну — іце після стількох вистав! А все, як вперше. Музика наростає, фінал.)

Гучний голос (із пристрастю). Близнючки закрили очі полами одягу свого батька. (ХАННА й КАНА закривають очі одягом.) їхній батько промовляє довгу й мудру молитву за немовля і його батьків (ПРАВОСТІЙНИЙ РАБИН дивиться на свої долоні й хитає головою, зображаючи молитву). Лице Янкеля вкрите сльозами І здригається від ридань (ЯНКЕЛЬ зображає ридання). Нам народилось немовля!

(Все. Світла гаснуть. Завіса опускається. ДІВЧИНА-ЦИГАНКА розсуває свої коліна. Аплодисменти перемежовуються з приглушеними розмовами. Актори готують сцену до нової дії. Проте музика все ще звучить. ДІВЧИНА-ЦИГАНКА веде САФРАНА за його безвольну руку геть із театру, через лабіринт брудних вуличок, попри ятки кондитерів біля старого цвинтаря, попід виноград, що звішується з потрісканого портика синагоги, через центральну площу містечка — на момент їх обох роз'єднує тінь від Сонячного Годинника, котрий саме фіксує завершення дня, — далі йдуть вздовж берега Броду, вздовж лінії, що поділяє с нім на єврейське та людське, входять підрозчепірені крони верб, сміливо занурюються в страхитливу сутінь під скелею, перетинають ріку по дерев'яному мосту…)

Дівчинка-циганка. Ти б хотів побачити щось, чого до того не бачив?

Сафран (з чесністю, раніше для нього незнаною). Хотів би. Хотів.

(…ідуть через зарослі диких чорниць та смородини, входять до скам'янілого лісу, якого САФРАН ще ніколи не бачив. ДІВЧИНА-ЦИГАНКА ставить САФРАНА під навіс клена, що скелею нависає над ними, бере його мертву руку в свої, дозволяючи кам'яним гілкам вкривати її сутінню ностальгії за всім на світі, шепоче щось йому на вухо [ту честь мав тільки мій дід і ніхто інший], вкладає його безвольну руку собі під спідницю й каже): Будь ласка, — (опускається на коліна): прошу тебе, — (всовує в себе його мертвий вказівний палець): о, так, — (крещендо): так, — (намацує своєю кольору карамелі рукою верхній ґудзик його сорочки, розкачується всім тілом): ще, — (вступає труба, вступають скрипки, б'ють тарілки, наростає грім литавр): о, так-так, — (вечоровий пейзаж поволі вкриває сутінь, нічне небо всотує темряву, наче губка, голови поволі хиляться набік): так, — (закриваються очі): будь ласка, — (розтуляються губи): так. (Диригент відкладає свою паличку, свій різницький ніж, свій скальпель, жезл Тори, всесвіт, пітьма.)

***

12 грудня 1997

Дорогий Джонатан,

Вітання з України. Я тільки шо отримав твого листа й перечитав його багато разів, не рахуючи тих частин, які я ше й окремо читав Ігорчику. (Я сповіщав тебе, шо й він читає твій роман синхронно зі мною? Я його для нього перекладаю, а також виступаю твоїм редактором.) Нічого не можу сказати, крім того, шо твої нові епізоди нам обом сподобалися. Все це речі, про які ми можемо роздумувати й говорити. Ми так само можемо й над написаним тобою посміятися, а це саме те, чого нам зараз дуже бракує.

Я повинен багато про шо поінформувати тебе, Джонатан, але от все ніяк не найду відповідної манери висловлювання. Я би бажав постійно інформувати тебе про Ігорчика і про те, який він суперовий брат, а ше — про Маму, яка дуже-пре-дуже скромна, як я тобі вже багато разів писав, але незважаючи на це, вона дуже добра і, незважаючи на це — вона моя Мама. Може, я малюю її зовсім не тими фарбами, якими мусив би намалювати. Хотів би повідомити тобі про свого Дєда, який тільки то і робить, шо годинами дивиться ящик, і про те, шо він тепер не може дивитися мені в очі, а весь час дивиться кудись удалину за моєю спиною. Хотів би розказати тобі й про свого Батька, і про те, шо я зовсім не жартував, коли говорив, шо якби не був таким боягузом, то напостійно викинув би його зі свого життя. Я би бажав розповідати тобі, шо значить бути мною, як я живу насправді, бо це якраз та штука, якої тобі бракує, до якої ти навіть на волосину не наблизився. Можливо, коли ти прочитаєш наступну частину моєї історії, то тобі більше стане все зрозуміло. Ця частина далася мені нелегкою працею, хоча я впевнений, шо подальші частини будуть ше труднішими. Я довго відкладав те, що мушу зробити — описати Дєда, який описує Гершля. Ти, звичайно, це помітиш. З того, як ти пишеш, я зробив багато розумних висновків, Джонатан. Перший урок в тому, шо немає значення, чи ти відкритий, чи делікатний, чи чесний. Треба просто бути собою. Я не міг повірити, шо твій Дєд був такою верткою особистістю, шо навіть займався розпустою із сестрою своєї жінки, та ше й у день весілля, та ше й стоячи, шо так само дуже винахідливо, сам знаєш чого. А потім іще спав зі старою жінкою, у якої все вже зовсім драглисте — про це далі взагалі мовчу. Як ти міг допустити таке і так написати про життя свого діда? А ти би міг написати все це, коли би він був живий? А якшо ні, тоді шо ж означає ця різниця?

Ага, я мушу ше дешо спитати про те, шо ти написав. Чого це жінки так люблять твого діда, за те шо в нього мертва рука? Може, вони люблять