Автор невідомий - Народні казки - Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

кравчука, побачив царську доньку, а вона його не помітила. Принцеса пішла, а кравець почав ламати собі голову, як за такий короткий час пошити красне плаття. Та хлопець сказав:

— Ей, не журіться, пане майстре, я все приготую, а ви собі лягайте й спіть!

Як сказав, так і зробив. Узяв принцесину тканину й розстелив її на столі, а потім вийняв ножиці, котрі йому дала стара відьма, і лише примовив:

— Чуйте, нерозлучні сестрички-ножички! Викройте із цього шовку плаття, але таке гарне, щоб ніхто на білому світі кращого не мав! Ну а ти, самотня дівице-іглице, поший плаття так, аби не було видно жодного рубця!

Гей-гей, то раз треба було бачити, як кроють тканину сестрички-ножички та як шиє дівиця-іглиця! Ножиці одразу розкроїли шовк, а голка ще скоріше пошила з нього плаття. Все було готове, і кравчук ліг спати. Опівночі пан майстер прокинувся й почав будити хлопця:

— Синку дорогий, та час братися до діла, бо плаття не буде до ранку готове!

— Не майте з того жури, пане майстре, — заспокоїв хлопець, — плаття вже готове, я його ще ввечері пошив.

Кравець пішов глянути. І так здивувався, що не міг заговорити. Таке гарне плаття він не тільки ніколи не шив своїми руками, але ще й не бачив своїми очима! Аж потім озвався:

— Дорогий мій синку, та я не можу тобі бути не те що паном майстром, а й помічником!

Кравець заспокоївся й знову ліг спати.

Уранці принцеса прийшла подивитися на готове плаття. Одягла його, і так їй полюбилося, що й не знала, як хвалити майстра. І покликала старого на весілля.

Кравець почав звати із собою й помічника, але хлопець не хотів іти, й майстер пішов сам. Коли повернувся, то розповів йому про весілля.

А царські доньки забажали, аби їх весілля були одне за одним. Першого дня віддалася старша, другого дня мали вже справляти весілля середущої, а третього — молодшої.

Увечері середуща донька принесла кравцеві шовкову тканину й попросила зшити з неї плаття, але ще гарніше, як у старшої сестри. Пан майстер покладався на чудесні руки свого помічника й радо погодився зшити царівні плаття. Дівчина задоволена пішла собі додому.

Кравець почав просити хлопця, щоб він показав, як можна так чудесно й швиденько шити. Та хлопець не хотів виказувати своєї таємниці. Він сказав, що майстер може йти і спокійно спати, усе буде в повному порядку. І кравець пішов. Хлопець узяв шовкову тканину, розстелив на столі та й лише промовив:

— Чуйте, нерозлучні сестрички-ножички! Викройте із цього шовку плаття, аби було в сім раз гарніше, як те, котре викроїли вчора! Ну, а ти, самотня дівице-іглице, поший плаття так, аби ніде не видно було жодного рубця!

Сестрички-ножички все викроїли, дівиця-іглиця одразу пошила, і під якусь хвилину плаття було готове та ще й у сім разів гарніше, як для старшої царівни.

Уранці царська донька одягла те плаття, і воно їй дуже полюбилося. Вона теж покликала кравця на весілля. Пан майстер радо прийняв запрошення царівни. Кликав із собою й парубка, а той не хотів. І кравець пішов сам.

Лишалося ще третє весілля — молодшої принцеси, над котрою тяжіла диявольська душа дванадцятиголового змія. Чужодушник навіть сказав дівчині, хто він, та попередив: коли викаже його цареві й цариці, то він потрощить дівчину на дрібні шматочки. І молодша донька боялася сказати, що вона заручена не з тим парубком, який її визволив, а з самим чортом. Тільки весь час плакала.

Стихло в царському дворі й друге весілля, а ввечері й молодша царівна прийшла до кравця, аби на ранок їй пошили плаття. Але вона почала просити, щоб її плаття не було таке гарне, як у двох сестер. І раптом заплакала, почала жалітися, що вона виходить за такого, котрого не любить і з котрим вічно буде нещаслива.

Пан майстер прийняв од дівчини шовк і заспокоїв, що пошиють плаття за її бажанням. Та й віддав тканину парубкові, щоб той чимскоріше виконав замовлення. Хай і далі шиє сам, якщо боїться передати іншому своє ремесло. Хлопець спокійно вичекав, доки пан майстер ляже спати. А коли той захропів, розстелив тканину на столі й промовив своє:

— Чуйте, нерозлучні сестрички-ножички, так викройте із цього шовку плаття, а ти, самотня дівице-іглице, так його поший, аби було у сто разів краще, чим те, що ви досі кроїли і шили, бо це буде плаття моєї жони!

Ножиці та голка взялися до роботи, і за якусь хвилину плаття було готове.

Другого дня вранці молодша принцеса з виплаканими очима прийшла, аби приміряти плаття. Одягла його і бачить, що воно у сто разів гарніше, як ті, що пошиті для її сестер. Здивувався кравець, бо такого плаття ще не бачив, відколи живе. Та молоду царівну залили рясні сльози, і вона стала нарікати:

— Бачите, пане майстре, я вас так просила, аби ви мені зшили сяке-таке плаття, а ви не послухали. Смієтеся з моєї біди.

По тих словах заплакала ще гірше. Але своєї таємниці не виказала, бо дуже боялася змія-диявола. Плаття взяла додому: що зшите — то готове, а що готове — то треба носити. І вона так само покликала кравця на весілля.

Пан майстер убрався, кликав із собою і помічника, але той усяко викручувався, а потім сказав, що він прийде пізніше.

Ледве кравець вийшов за поріг, хлопець узяв у руки вуздечку, котру дістав од старої відьми — матері дванадцятиголового змія. Вийшов надвір, потряс вуздечкою — і відразу перед ним з’явився золотогривий кінь. Потряс вуздечкою другий раз — і перед ним одразу заблищала вояцька одежа із золотою прикрасою. Хлопець одягнувся, сів у сідло й поскакав просто до палацу. Там кінь зачав іржати, ставати на дибки й бити землю копитами, — словом, зчинилося таке, що цар і цариця вийшли подивитися, що то за гість приїхав до них. Вийшли й бачать витязя, у котрого лице таке саме, як у жениха молодшої доньки. Попросили гостя зайти до палацу. Юнак зіскочив з коня, і цар супроводив його у світлицю молодшої доньки. Ой, як зраділа дівчина, що з’явився правдивий наречений!

Коли диявольська душа дванадцятиголового змія побачила молодого витязя, то нічого доброго для себе не чекала, а воліла нараз провалитися. А хлопець, котрий визволив усіх трьох принцес, сміливо сказав:

— Люди добрі, перед вами той, хто врятував життя трьом красним царівнам і відрубав голови трьом зміям. А той нелюд, що узяв на себе мою людську