Стівен Кінг - Доктор Сон

Абра нічого не могла поробити з сумнівами батьків Синтії Абелард, Мертона Аск’ю чи Ейнджел Барбери, вона не мала уявлення, що трапилося з цими дітьми, але стосовно Бредлі Тревора це було неправдою.

Вона його майже забула, а тоді та ідіотська газетка… ті ідіотські фотографії… і вся та історія, що повернулася до неї, ті картини, про які вона навіть не знала, що їх пам’ятає, сполошено спурхнули назовні з її підсвідомості…

А деякі речі вона вміла робити. Речі, про які ніколи не розповідала своїм батькам, бо це б їх занепокоїло, як, гадала вона, їх занепокоїло б те, що вона одного дня після школи робила з Боббі Фланнагеном — лише дрібничка, жодних поцілунків взасос чи ще чогось гидкого на кшталт цього. То було таке, про що їм самим не хотілося б знати. Абра здогадувалася (і щодо цього вона майже не помилялася, хоча жодної телепатії не застосовувалося), що в уявленні її батьків вона типу застигла у восьмирічному віці, і, либонь, залишатиметься такою щонайменше до того, як в неї виростуть цицьки, яких вона поки що зовсім не мала — принаймні таких, що на них хтось міг би звернути увагу.

Вони досі навіть не провели з нею БЕСІДИ. Джулі Вендовер казала, що майже завжди саме мати виступає з інтимними казаннями, але єдина інтимна проповідь, яку останнім часом отримала Абра, була про те, як важливо їй по четвергах виносити сміття вранці, до того як приїде автобус.

— Ми не просимо тебе надто багато поратися вдома, — сказала тоді Люсі, — але цієї осені особливо важливо включатися нам усім.

От Момо принаймні наблизилася до БЕСІДИ. Якось навесні вона усамітнилася з Аброю і спитала:

— Ти знаєш, чого хлопці бажають від дівчат, коли і хлопці, і дівчата вже сягають приблизно твого віку?

— Сексу… я гадаю, — відповіла Абра… Хоча отой затурканий, метушливий Пенс Еффершам зазвичай хотів хіба що її печива, або позичити четвертак для торгового автомату, або розказати їй, скільки разів він дивився «Месників»[218].

Момо кивнула:

— Безглуздо нарікати на людську природу, вона є такою, якою є, але не давай їм. Крапка. Кінець дискусії. Зможеш переглянути це рішення, коли тобі виповниться дев’ятнадцять, якщо захочеш.

Це її трохи спантеличило, проте висказано було принаймні прямо і ясно. А от щодо того, що малося в її голові, ніякої ясності. Ото й є її родимка, невидима, але реальна. Батьки більше не згадували вголос про ті божевільні дурощі, що траплялися, коли вона була малою. Може, вони гадали, що та штука, яка до них спричинялася, вже майже зникла. Авжеж, вона взнала, що Момо хвора, але це не до порівняння зі скаженим бреньканням піаніно, відкриванням кранів у ванній або тим днем народження (який Абра ледь пам’ятала), коли вона по всій кухонній стелі попідвішувала ложки. Просто вона навчилася себе контролювати. Не цілком, але здебільшого.

Та воно й змінилося. Тепер вона рідко бачила щось раніше, ніж воно відбувалося. Чи рухала якісь речі. Коли їй було років шість-сім, вона могла зосередитися на стосі своїх підручників і підняти їх аж до стелі. Без проблем. Як любить проказувати Момо — легко, як кошеняті штанці сплести. Тепер же, навіть якщо взятися до однієї книжки, їй треба так напружено концентруватися, що мозок ледь не кінчає, мало з вух не сочиться, та й то вона її хіба що посуне на пару дюймів по столу. Це коли день щасний. Частіше їй не до снаги навіть сторінками пошарудіти.

Але існували інші речі, які вона могла робити, і в багатьох випадках значно краще, ніж була на те здатна малою дитиною. Зазирати до людських голів, наприклад. Не до кожної голови — деякі люди були цілковито замкненими, інші видавали лише переривчасті зблиски, — але багато людей були, як вікна з відтуленими шторами. До таких вона могла зазирати будь-якої миті, коли їй заманеться. Здебільшого їй цього не хотілося, бо те, що їй там відкривалося, інколи бувало сумним, а часто шокуючим. Дізнатися, що у місіс Моран, її улюбленої вчительки у шостому класі, є КОХАНЕЦЬ… тоді це для неї було найбільш вражаючим відкриттям, і то не найкращого ґатунку.

Нині вона тримала своє бачення здебільшого на припоні. Навчитися цього було спочатку важко, як навчатися їздити на ковзанах задом або виводити літери лівою рукою, але вона таки навчилася. Навичка не була безвідмовною (поки ще ні), але безперечно допоміжною. Вона все ще інколи зазирала, але завжди боязко, готова відстрибнути за першої ознаки чогось курйозного або огидного. І ніколи вона не зазирала до мозку своїх батьків або Момо. Це було б непорядно. Мабуть, це було непорядно стосовно всіх, але як то казала сама Момо: «Безглуздо нарікати на людську природу», а що є природнішого за людську цікавість.

Інколи вона могла спонукати людину щось зробити. Не кожного, навіть не половину з усіх, але купа людей були дуже відкритими для навіювання. (Ймовірно, це були ті самі люди, які вірили, що рекламовані по телевізору речі насправді приберуть зморшки або змусять знову вирости їхнє волосся.) Абра розуміла, що цей талант можна розвинути, якщо його тренувати, як м’язи, але не робила цього. Він її лякав.

Були також іще й інші вміння, для деяких з них вона не мала власних назв, але те, про яке вона думала зараз, назву мало. Вона називала це далеко-баченням. Як і інші аспекти її особливої обдарованості, це вміння було з’явилося і пригасло, але якщо їй дуже хотілося — і якщо був об’єкт, на якому вона могла зосередитися, — Абра зазвичай його в себе викликала.

«Я могла б зробити це зараз».

— Замовкни, Абба-Доцю, — промовила вона низьким, не своїм голосом. — Замовкни, Абба-Доцю-Доцю.

Вона відкрила «Початки алгебри» на заданій для домашніх вправ сторінці, яка була закладена аркушем паперу, на якому нею були написані імена: Бойд, Стів, Кем і Піт — щонайменше по двадцять разів кожне. Разом вони становили її улюблений бой-бенд «Довколишні»[219]. Такі класні хлопці, особливо Кем. Її найкраща подруга Емма Дін також так вважає. Ті його сині очі, ті безтурботно розтріпані біляві кучері.

«Може, я змогла б допомогти. Його батьків це засмутить, але вони принаймні знатимуть».

— Замовкни, Абба-Доцю. Замовкни, Абба-Доцю-Доцю-Не-Дуркуй.

«Якщо 5х – 4 = 26, яке значення х?»

— Шістдесят мільйонів, — вигукнула вона. — Кого це обходить?

В очі їй знову впали імена метких хлопців з