Стівен Кінг - Доктор Сон

«Round Here», виведені тим опуклим курсивом, в якому вона вправлялася разом з Еммою («Написане таким способом має романтичніший вигляд», — декларувала Емма), і враз вони здалися їй ідіотськими, дитинячими і геть недоречними. «Вони різали його і лизали його кров, а потім робили йому щось іще гірше». У світі, де можуть відбуватися такі речі, упадання за хлопчачим поп-гуртом здавалося гіршим за глупство.

Абра захляпнула підручник, пішла донизу (клац-клац-клац з татового кабінету лунало так само неослабно), а далі — в гараж. Там вона дістала зі сміття «Шоппер», принесла газету до своєї кімнати і розгладила на столі.

Знов усі ті обличчя, але зараз вона переймалася лише одним.

7

Серце в ній робило важке гуп-гуп-гуп. Їй і раніше бувало лячно, коли вона свідомо бралася за далеко-бачення або мисле-читання, але ніколи так лячно, як зараз. І зблизька не так.

«Що ти робитимеш, якщо дізнаєшся?»

Це було питання на потім, бо, може, ще нічого й не вдасться. Ухильна, боязка частка її розуму на це сподівалася.

Абра поклала вказівний і середній пальці лівої руки на фотографію Бредлі Тревора, бо саме її ліва рука бачила краще. Вона б радо поклала всі пальці (а якби це була якась річ, вона б тримала її в руці), але фотографія була надто маленькою. Щойно пальці опинились на фото, вона його перестала бачити. Утім, якраз навпаки. Вона бачила його дуже добре.

Сині очі, як у Кема Ноулза з «Довколишніх». На фото цього неможливо розгледіти, але вони були точно такого ж глибокого відтінку. Вона знала.

«Правша, як я. Але й лівша також, як я. Це ліва рука знала, якою буде наступна подача, стрімким фастболом, чи крутіше…»

Абра стиха охнула. Хлопчик-бейсболіст знався на речах.

Хлопчик-бейсболіст насправді був схожим на неї.

«Авжеж, саме так. Саме тому вони його і схопили».

Вона заплющила очі й побачила його обличчя. Бредлі Тревор. Для друзів просто Бред. Хлопчик-бейсболіст. Інколи він розвертав свій кашкет задом-наперед, бо то був не просто кашкет, а картуз-талісман[220]. Його батько був фермером. Його мати пекла пироги і продавала їх місцевому ресторану, а також з їхньої сімейної ятки. Коли його старший брат поїхав учитися в коледжі, Бред забрав собі всі його диски «ЕйСі/ДіСі». Особливо йому, і його найкращому другу Елу, подобалась пісня «Великі бейця»[221]. Вони зазвичай сиділи на Бредовому ліжку і співали її разом, і реготали, реготали.

«Він пройшов крізь кукурудзу, а там на нього чекав якийсь чоловік. Бред подумав, що той приємна людина, один з добрих людей, бо він…»

— Баррі, — прошепотіла Абра глухо. Під заплющеними повіками швидко туди-сюди оберталися її очі, як у сплячої людини, котра бачить яскраве сновидіння. — Його звуть Баррі Кібець. Він обдурив тебе, Бреде. Обдурив же?

Але не тільки Баррі. Якби ж то там був тільки він, Бред міг би здогадатися. Усі оті Люди-з-Ліхтариками мусили діяти разом, надсилаючи йому одну думку: що це так добре, залізти до фургона, чи кемпера, чи що воно там було у Баррі Кібця, бо цей Баррі хороший.

І вони його захопили…

Абра гайнула глибше. Вона не переймалася тим, що бачив Бред, бо той не бачив нічого, окрім сірого килима. Він лежав зв’язаний липкою стрічкою обличчям донизу на підлозі того, чим кермував той Баррі. Ну, та це гаразд. Тепер, коли вона вже вловила хвилю, вона могла побачити більше за нього. Вона змогла побачити…

«Його рукавицю. Бейсбольну рукавицю «Вілсон» [222] . І Баррі Кібця…»

Тоді ця частина спливла геть. Вона могла надлетіти знову, а могла й ні.

Ніч. Вона почула сморід перегною. Там була якась фабрика. Якийсь спеціальний

(«він зруйнований»)

завод. Туди прямувала ціла колона автомобілів — деякі малі, більшість великі, а пара з них величезні. Фари в них було вимкнуто, на той випадок, якщо хтось звідкись дивиться, але в небі висів місяць у третій чверті. Достатньо світла, щоби підглянути. Вони їхали по вибоїстій, бакаюватій гудронці, вони проминули водонапірну башту, вони проминули якийсь сарай із проваленим дахом, вони проїхали крізь іржаві ворота, що стояли відчинені навстіж, вони проїхали повз якийсь напис. Той промайнув так швидко, що вона не встигла його прочитати. А ось і завод. Зруйнований завод зі зруйнованими димарями й вибитими вікнами. Там був інший напис, і, дякувати місячному світлу, цей вона зуміла прочитати: ЗАБОРОНЕНА ЗОНА — ПОСТАНОВОЮ ДЕПАРТАМЕНТУ ШЕРИФА ОКРУГУ КАНТОН.

Вони поїхали навкруги на задвірки, і коли вони туди дістануться, вони будуть мучити Бреда, хлопчика-бейсболіста, і мучитимуть, і мучитимуть його, поки він не помре. Абра не хотіла бачити цієї частини, тож вона змусила все прокрутитися назад. Це було важкувато, як ото відкривати банку з дуже тугою кришкою, але вона змогла впоратися. Діставшись туди, де хотіла, вона розслабила хватку.

«Баррі Кібцю сподобалася рукавиця, бо вона йому нагадала ті часи, коли він сам був маленьким хлопчиком. Тому він приміряв її собі. Приміряв і вдихнув запах олії, якою її натирав Бред, щоб рукавиця не зашкарубла, і вдарив голим кулаком собі в «кишеню» рукавиці кілька ра…»

Але все знову закрутилося вперед і вона забула про Бредову рукавицю.

Водонапірна башта. Сарай із проваленим дахом. Іржаві ворота. А тоді перший щит. Що ж там на ньому написано?

Ба ні. Все одно занадто швидко, навіть при світлі місяця. Вона знову відкрутила назад (вже піт перлинками виступив у неї на лобі) і відпустила. Водонапірна башта. Сарай із проваленим дахом. «Приготуйся, зараз воно буде». Іржаві ворота. А тоді щит з написом. Цього разу вона встигла прочитати, хоча не була певна, що зрозуміла його.

Абра схопила аркуш, на якому була виводила всі оті ідіотські хлопчачі імена, й обернула його чистим боком. Поспіхом, щоб не встигнути забути, вона записала все, що побачила на тому щиті: ОРГАНІК ІНДАСТРІЗ та СПИРТОВИЙ ЗАВОД № 4 та ФРІМЕН, АЙОВА та ЗАКРИТИЙ ДО НАСТУПНИХ РОЗПОРЯДЖЕНЬ.

Окей, тепер вона дізналася, де вони його вбили, і де — не сумнівалась вона — вони його закопали, з бейсбольною рукавицею й усім іншим. І що далі? Якщо вона зателефонує за номером Центру пропалих і експлуатованих дітей, там почують просто дитячу балаканину і не звернуть уваги… хіба що повідомлять її номер поліції, яка, цілком імовірно, її заарештує за спробу пожартувати з нещасних людей, котрим і без неї гірко. Далі їй на думку спала мати, але з хворою, налаштованою помирати Момо про це й мови не могло бути. У