Умберто Еко - Маятник Фуко

брала участь у ритуалах. Вона пробувала усе, але марно, адже треба бути вибраним і мати відповідні нахили: увійти в транс їй не вдавалося. Вона танцювала з утупленими у порожнечу очима, atabaques не давали нервам спочинку, їдкий чад вторгався у залу і приголомшував учасників та глядачів, викликаючи нудоту, гадаю, у всіх, а в мене напевно. Зі мною це бувало й в «escolas de samba» в Ріо, мені була відома містична сила музики та шуму, саме вона оволодіває нашими любителями гарячки суботнього вечора у дискотеках. Німкеня танцювала з вителющеними очима, кожним рухом свого істеричного тіла вона просила забуття. Потроху інші доньки святого впадали в екстазу, закидаючи голову назад, трусилися, пливучи в морі безпам'ятства, а вона залишалася напруженою, майже плачучи у глибокому хвилюванні — як хтось, хто розпачливо намагається досягти оргазму, метушиться, задихається, але не в змозі знайти заспокоєння. Вона намагалася втратити контроль над собою, але він знов і знов повертався до неї — бідолашна тевтонка, хвора на добре темперований клавір.

Тим часом обранці здійснювали свій стрибок у порожнечу, їх погляд ставав млявим, тіло дубіло, рухи ставали дедалі автоматичнішими, але не випадковими, адже вони відкривали природу тої істоти, яка їх відвідала: дехто рухався м’яко, розмахуючи руками з опущеними вниз долонями, наче пливучи, в інших рухи були вигинисті, з повільними жестами, а тих, кого торкнувся найвищий дух, cambonos покривали білим льоном, щоб сховати від очей юрби…

Деякі cavalos непогамовно трусилися, а одержимі pretos velhos глухо гуділи — гмм-гмм-гмм — нахиляючи тіло вперед, як стариган, що спирається на костура, і висуваючи вперед щелепу, від чого їхні обличчя здавалися раптово змарнілими і беззубими. Одержимі caboclos видавали різкі крики воїнів — hiahou!! — a cambonos чимдуж намагалися підтримати тих, хто не витримував бурхливости дару.

Гриміли барабани, в густому від диму повітрі голоснішали pontos. Я тримав Ампаро за лікоть і раптом відчув, що її руки спітніли, тіло тремтіло, вуста напіввідкрилися. «Я недобре себе почуваю», сказала вона, «я б хотіла вийти».

Альє помітив, що щось не так, і допоміг мені вивести її надвір. На свіжому повітрі вона прийшла до тями. «Це нічого», сказала вона, «я, либонь, з’їла щось несвіже. А ще ці запахи, і спека…»

«Ні», сказав pai-de-santo, який вийшов з нами, «це тому, що у вас є здібності медіума, ви належно реагували на pontos, я спостерігав за вами».

«Досить!» вигукнула Ампаро і додала кілька слів мовою, якої я не знав. Я побачив, як pai-de-santo пополотнів чи пак посірів на обличчі, як говориться у пригодницьких романах про чорношкіру людину, яка блідне. «Досить, мене нудить, бо я з’їла щось, чого не повинна була їсти… Ради Бога, залишіть мене тут подихати повітрям, а самі вертайтеся назад. Я волію бути на самоті, я ж не каліка».

Ми залишили її, і коли після перерви на свіжому повітрі я увійшов до зали, запахи, барабани, всюдисущий піт, яким просякло кожне тіло, й саме несвіже повітря подіяли на мене, наче ковток алкоголю на людину після довгого періоду невживання. Я провів рукою по чолі, і якийсь старий простягнув мені аґоґо, невеликий позолочений інструмент, щось на зразок трикутника з дзвіночками, по якому слід було вдаряти паличкою. «Підніміться на поміст», сказав він, «пограйте, це вам допоможе».

У цій пораді була гомеопатична мудрість. Я вдаряв по аґоґо, намагаючись пристосуватися до ритму барабанів, і, поступово входячи в дійство, беручи в ньому участь, почав панувати над ним. Рухаючи ногами, я знімав напруження, звільнявся від навколишнього дурману, провокуючи й розпалюючи його. Згодом Альє пояснив мені різницю між тим, хто знає, і тим, хто підкоряється.

Поступово, в міру того як медіуми впадали в транс, cambonos відводили їх у закутки приміщення, садовили, пропонували сигари та люльки. Вірні, які не сподобилися вселення духу, підбігали, щоб упасти навколішки в них у ногах, шепотіли щось їм на вухо, вислухали поради, вбирали в себе їх благодатний вплив, виливали з себе визнання й від цього діставали потіху. У деяких з них виникали ознаки початку трансу, які cambonos стримано заохочували і відводили їх, уже більш розслаблених, назад поміж юрбу.

На майданчику, де танцювали, снувало ще чимало таких, хто бажав увійти в екстазу. Німкеня неприродно трусилася, сподіваючись вселення, але марно. У декого вселився Ешу, і їх обличчя набували злісного, облудного, лукавого виразу, а рухи ставали поривчастими.

І отоді я побачив Ампаро.

Тепер я знаю, що Хéсед — це не лише сфіра благодаті й любові. Як говорив Діоталлеві, це також момент розширення божественної субстанції, яка поширюється аж до своєї безконечної периферії. Це турбота живих про мертвих, але хтось, здається, таки сказав, що це також турбота мертвих про живих.

Б’ючи в аґоґо, я більше не стежив за всім, що відбувалося в залі, надзвичайно заклопотаний тим, аби, підкоряючись музиці, контролювати усе, що відбувалося зі мною. Ампаро увійшла, либонь, хвилин із десять тому, і на неї, зрозуміло, насунуло те ж саме відчуття, що й на мене раніше. Але ніхто не дав їй аґоґо, та вже тепер вона його, мабуть, і не взяла б. Відчуваючи поклик глибинних голосів, вона позбулася будь-якої волі до захисту.

Я побачив, як вона раптом кинулася в середину поміж танцівників і зупинилася з напруженим і ненормально піднятим догори обличчям, її шия заклякла, і тоді вона у безпам’ятті шалено пустилась у непристойну сарабанду, жестами рук пропонуючи своє власне тіло. «A Pomba Gira, a Pomba Gira![105]» кричали деякі, втішившись чудом, адже того вечора ця дияволиця ще не показувалася: О seu manto é de veludo, rebordado todo em ouroy o seu garfo é de pratay muito grande é seu tesouro… Pomba Gira das Almas, vem toma cho cho…[106]

Я не насмілився втрутитися, лишень, здається, прискорив удари своєї металевої палички, щоб тілесно поєднатися зі своєю коханою, чи то пак з підземним духом, якого вона уособлювала.

Нею заопікувалися cambonos, дали їй одягти ритуальні шати, підтримали її, коли вона закінчувала свій транс, короткий, але шалений. Коли вона вже була вся мокра від поту і задихалася, вони повели її сісти. Вона відмовилася прийняти тих, хто прибіг випрошувати пророцтва, і залилася слізьми.

Gira наближалася до кінця, я покинув поміст і підбіг до неї; коло неї вже був Альє, легенько потираючи їй скроні.

«Який сором», говорила Ампаро, «я ж у це не вірю, я не хотіла, як це я могла?»

«Трапляється, трапляється», солодко примовляв Альє.

«Але