Дмитро Білий - Козацький оберіг

class="p1">Данько завмер, піднісши над головою грізну Крицю Карпат. Пройшла довга хвилина. Данькові здавалося, що його серце гупає у грудях не менш сильно, ніж удари песиголовців об двері.

Нарешті, від міцного удару двері розлетілися на друзки, і до палацу увірвалися песиголовці. Опришки, вправно відбиваючись від них своїми топірцями, збилися в коло, усередині якого опинилися Данько і княгиня Ярина.

Песиголовці з гарчанням оточили їх, оскаженіло клацаючи довгими білими іклами. У їхніх жовтих очах відбивався блиск опришківських топірців. Було зрозуміло, що зараз натовп песиголовців змете й порве на шматки оборонців.

І тут Данько згадав про Печать Зберігачів. Він вихопив Печать і почав швидко креслити таємний знак, обертаючись по колу. Навколо опришків з’явилося ледь помітне сяюче коло, від якого відчахувалися песиголовці.

Ватаг Василь тихо промовив:

— Повільно відходимо до лісу.

Притиснувшись плечима один до одного, щоб не розірвати коло, виставивши перед собою грізні топірці, оборонці почали повільно просуватися на подвір’я. Сіра стіна песиголовців із гарчанням розступилася, немовби невидима сила відкинула їх. Опришки вибралися на подвір’я й обережно почали відходити до воріт частоколу. Данько не переставав креслити таємний знак, і сяйво навколо них посилювалося. Песиголовці, хижо блимаючи вищиреними пащами, не маючи сил переступити сяючу межу, супроводжували їх.

Коли оборонці вийшли на галявину, де все ще темніли постаті вбитих песиголовців, і підступили до лісу, з воріт вихопилася звільнена сеньйора Гельда. Відьма летіла не торкаючись землі. Її чорне волосся розвивалося, білі руки з чорними кігтями були простягнені в бік сяючого кола.

— Убийте їх усіх! — Заверещала вона, і у відповідь почулося виття десятків чудовиськ.

Данько з жахом накреслив перед упирицею правою рукою чарівний знак, а лівою навів на неї Крицю Карпат. З меча вилетів струмінь світла, який поцілив у відьму. Сеньйора Гельда скрикнула, впала на землю та почала відповзати геть. З останніх сил вона свиснула, і раптом один з песиголовців перетворився на великого чорного коня. Відьма скочила на нього і швидко поскакала геть, розчинившись у нічній темряві.

Як тільки зникла сеньйора Гельда, песиголовці із завиванням розбіглися. Опришки, княгиня й Данько зупинилися, ще не вірячи у свій порятунок. Ватаг Гануляк витер піт з чола, подивився на зоряне небо і промовив:

— Дякуємо Господу та силам цієї землі. Спасибі й тобі, Даньку. Сподіваюся, ти поцілив її у саме серце, і відьма більше ніколи не повернеться сюди. А тепер слід поспішати. Меч треба викувати саме цієї ночі.

Чоловіки швидко просувалися ледь помітними стежками, Данько і Ярина намагалися не відставати від них. Через дві години вони вибралися на високу гору. На її вершині Данько помітив вогонь. Коли вони під’їхали ближче, то стало зрозуміло, що цей вогонь виривається із ковальського горна, який роздмухував кремезний чоловік у білому фартуху.

Майстер Орест стояв біля ковадла, спершись на величезний молот.

— Довго ви блукали, — звернувся він до опришків. Ватаг Гануляк коротко розповів їм про нічну пригоду.

— Полетіла ця Гельда у свою Трансильванію. Після такого одкошу навряд чи вона знову до нас повернеться, — замислено промовив Майстер Орест і махнув рукою. — А тепер до справи. Крицю привезли?

Данько мовчки простягнув йому крицевий брус та Печать Зберігачів.

— Добре, — суворо промовив майстер, повісив на свою могутню шию Печать Зберігачів й уважно оглянув Крицю Карпат, — а тепер до роботи.

Він кивнув ватагу, той одягнув великий шкіряний фартух і взявся роздмухувати міхи сильними рвучкими рухами. Полум’я із ревом вирвалося з горну. Коваль узяв брус і став нагрівати його в горні. Коли Криця нагрілася до білого, майже прозорого кольору, він поклав її на ковадло й почав обробляти молотом, примовляючи якісь слова.

Опришки, княгиня Ярина й Данько, стали навколо Майстра й зачаровано дивилися на його роботу. Данько бачив, як поступово вправні удари молота надають Криці форму меча. Здавалося, що молот майже не торкається крицевого бруса, але розпечені окалини сипалися яскравими блискітками від його дзвінких ударів.

Здавалося, майстер не відчуває втоми, його могутні м’язи на плечах і руках блищали від поту та перекочувалися сталевими кулями під шкірою.

Заворожений цим дійством, Данько не помітив, як сплив час. Коли перші промені сонця впали на гору, майстер взяв лещатами готовий меч і промовив, зануривши його у джерело, що било кришталевими струменями біля самої кузні:

— Нехай ця джерельна вода надасть тобі священної чистоти й життєдайної сили.

З джерела з шипінням піднялася хмарка пари. Потім коваль нагострив меч, обережно протер шматком тканини й підняв до неба. Ранкові сонячні промені заграли на його прямому і ясному, мов дзеркало, лезі.

— Нехай Святе сонце подарує тобі частку свого світла, щоб Тьма завжди відступала від тебе! — урочисто промовив Майстер. Коваль провів мечем навколо себе, і в лезі відбився величний краєвид, що розстилався навколо гори.

— А тепер, прошу вас, могутні гори Карпатські, — гучно промовив Майстер і його голос луною понісся схилами, — обдаруйте цей меч своєю непоборною силою!

Раптом Данько побачив, як до меча в руках майстра линуть хвилі дивного світла, і зброя засяяла так, що всім засліпило очі. Здійнявся вітер, і десь здалеку, немовби відповідаючи на прохання Майстра, почулося відлуння грому. Здавалося, меч увібрав у себе й відлуння грому, і сонячні промені, і кришталеве сяйво.

Майстер Орест підійшов до Данька і простягнув йому меч:

— Тепер у тебе є Меч Зберігачів, бережи його! І нехай тобі вдасться з його допомогою зібрати Оберіг.

Данько вклонився, взяв у руки меч і відразу відчув, що криця насичує його нездоланною силою.

— Бережи й Печать! — промовив Орест, одягаючи хлопцю на шию Печать Зберігачів. — Тепер тобі, Даньку, треба вирушати на Запоріжжя. Зараз зі Львова вертаються на дніпровські пороги козаки на чолі зі славним лицарем Байдою-Вишневецьким. Ватаг Василь проведе тебе до них. Будемо прощатися. Але знай, що тут ти завжди знайдеш допомогу надійних братчиків. Коли побачиш свого батька — Майстра Богдана — передавай йому вітання від мене. Тепер тобі слід знайти Книгу Низову. Запам’ятай, зберігає її наш третій Майстер — літописець Петро. Живе він відлюдником у печері Київської Лаври. Ти покажеш йому Меч і Печать Зберігачів. Тоді він навчить тебе, як прочитати у Книзі Низовій про те, як створити Оберіг. Що ж, друже, давай прощатися.

Майстер Орест обійняв Данька. Опришки, посміхаючись, зібралися коло Данька.

— До зустрічі, легіню!

— Повертайся до нас — з тебе славний опришок буде!

— Помолися за нас у Святій Лаврі!

Данько дружньо попрощався з ними й підійшов до княгині Ярини.

— Дякую тобі, Даньку, за все, що ти зробив для мене, — промовила дівчина й