Еуджен Овідіу Чировіце - Книга дзеркал

— Якщо так на це подивитися, — сказав він, піднімаючи свою маленьку чашку саке. — За Річарда Флінна, невдаху.

Ми підняли келихи в пам’ять про Флінна, а потім Джон почав натхненно розповідати мені про своє нове життя і про те, як йому пощастило працювати на телебаченні. Пілотна серія, у якій він виступав співавтором, мала хороший рейтинг, отож він сподівався, що з легкістю протримається принаймні ще один сезон. Я був радий за нього.

Я й досі не читав рукопис. Я знайшов його у своїй поштовій скриньці, коли повернувся в Нью-Йорк. Роздрукував усі 248 сторінок дванадцятим кеглем Times New Roman через два інтервали і помістив їх у папку у верхній частині мого столу. Тримаю його там, як монахи в Середньовіччі зберігали людські черепи, ніби нагадування, що життя коротке та швидкоплинне, а суд приходить після смерті.

Швидше за все, Річард Флінн помилявся до самого кінця. Лора Бейнз, імовірно, все-таки викрала рукопис професора. Вона залишила його помирати на підлозі, проте не була його коханкою. Дерек Сіммонз помилився, коли гадав, що Річард Флінн вибіг через скляні двері, побивши Вайдера. Джозеф Вайдер помилково вважав, що Лора Бейнз і Річард Флінн були коханцями. Вони всі помилялися, не бачачи нічого, крім власних нав’язливих ідей; усі вікна, через які вони намагалися виглянути, насправді виявилися дзеркалами.

Видатний письменник якось сказав, що спогади про минуле — необов’язково спогади про те, як усе було насправді. Гадаю, він казав правду.

Подяки

Я хотів би висловити подяку всім, хто допоміг мені з цією книжкою.

Мій літературний агент, Марілія Саввідес з «Пітерс, Фрайзер + Дюнлоп», не тільки виловила мою історію з купи рукописів у найкоротші терміни, а й допомогла мені ще раз відшліфувати рукопис, чудово з цим упоравшись. Спасибі за все, Маріліє.

Франческа Патак із «Сенчирі» та Меґан Рейд із «Емілі Бестлер Букс» редагували текст — процес, який пройшов надзвичайно органічно та приємно. Працювати з ними було привілеєм. Я також дуже вдячний чудовій команді «Пінґвін Рендом Гауз» із Великобританії та «Саймон енд Шустер» із США. Франческо і Меґан, я також дякую вам за всі ваші мудрі пропозиції — вони збагатили рукопис і зробили його блискучим.

Рейчел Міллс, Александра Кліфф і Ребекка Веармаут продали книжку по всьому світу всього за кілька тижнів, і яким незабутнім святом став для нас цей час! Дякую, леді.

Мій добрий друг Алістер Ян Блайт допоміг мені пуститися в плавання бурхливими водами англійської мови, не потопивши себе, а це було нелегким завданням. Спасибі, чоловіче.

Найважливішу особу я залишив насамкінець. Це моя дружина, Мікаела, якій фактично і присвячена ця книжка. Якби не її довіра до мене, я б, імовірно, давно відмовився від літератури. Вона завжди нагадувала мені, хто я та до якого світу насправді належу.

І мої заключні слова вдячності тобі, читачу, який вибрав цю книжку серед багатьох інших. Тепер, як казав Цицерон, діти більше не слухаються своїх батьків, і всі пишуть книжки.

Від автора

Шановний читачу!

Я народився в сім’ї румунського, угорського та німецького походження й виріс у Феґераші, невеликому містечку на півдні Трансільванії, у Румунії. Я пишу різні історії приблизно з десяти років, хоча й багато чого перепробував, перш ніж три роки тому прийняв рішення все покинути і стати професійним письменником.

Я опублікував своє перше оповідання 1989 року, а перший роман «Бійня» — двома роками пізніше. Роман мав величезний успіх у той час, понад 100 000 екземплярів було продано менше ніж за рік. Через кілька місяців за ним слідував інший бестселер «Командо для генерала» — політичний трилер, дія якого відбувалася в Італії. Я опублікував п’ятнадцять книжок, перш ніж покинув Румунію та оселився за кордоном чотири роки тому.

Ця книжка — перший мій роман, написаний англійською мовою, чернетку я написав у період із лютого по травень 2014 року. Я відшліфовував рукопис чотири або п’ять разів, перш ніж відправити його до десятка літературних агентів, що відмовили мені, не пояснивши причини. Я ще двічі відшліфовував його і вирішив продати невеличкому видавництву.

Роберт Пітт, засновник і керівник «Голленд Гауз Бук» у Ньюбері, відгукнувся дуже швидко, повідомивши, що моя книжка йому сподобалася, але нам треба зустрітися та поговорити, перш ніж укладати угоду. Ми зустрілися через два тижні, і за кавою він сказав мені, що книжка, можливо, занадто хороша для його друкарні — він не міг собі дозволити заплатити аванс, наклад буде скромним і т. д. Я поцікавився, чи не жартує він зі мною. Своєю чергою, Роберт запитав, чому я не надіслав рукопис літературним агентам. Я відповів, що надсилав, але мені постійно відмовляли. Він переконав мене спробувати ще раз.

Це було в четвер. Уже наступного дня я надіслав рукопис ще трьом британським агентам, одна з них, Марілія Саввідес із «Пітерс, Фрайзер + Дюнлоп». Двома днями пізніше вона попросила весь рукопис, а через три дні зателефонувала і запропонувала представляти мене.

Я зустрів Марілію, і вона сказала, що цей твір стане сенсацією. Звісно, я був на сьомому небі від щастя, але з дрібкою скептицизму. Та вона мала рацію, і менш ніж через тиждень ми отримали надзвичайні пропозиції від понад десяти країн. Я більше не був налаштований скептично, але трохи боявся, тому що все розгорталося надто швидко. Нехай благословить вас Господь, Роберте Пітт, за чесність і доброту! На цей момент права на рукопис купили більше ніж тридцять країн.

Ідея цієї книжки почала проростати три роки тому, коли ми говорили з мамою і старшим братом, які відвідали мене в Редінґу, де я жив у той час. Я сказав їм, що пригадав похорон місцевого футболіста, який загинув юним у автомобільній аварії, коли я був дитиною. Вони сказали, що я був зовсім малюк у той час, тому не міг перебувати там, на кладовищі, разом із ними. Я наполягав, кажучи, ніби можу згадати навіть таке, що труна була відкрита, а на грудях покійного лежав м’яч. Вони підтвердили: так і було, але я, напевно, чув це від них або від батька, оскільки вони усі ходили на похорон. «Але тебе з нами точно не було», — додала мама.

Це виявилася просто безглузда історія про величезну здатність людського розуму прикрашати і навіть фальсифікувати свої спогади, але вона підготувала ґрунт для мого роману. А якщо ми справді забули, що сталося в якийсь момент, і