Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Так ми хоча б побачимо, скільки їх залишилося. Без підтримки з повітря штурм фортеці може затягнутися.

— Я вас попереджав…

— Можна чи ні? — перервала мага Імператриця.

— Можна, — Мартіолус пожував губами, після чого повільно моргнув. 

Один з не задіяних у стримувані туману чарівників стрепенувся і покосився на радника. Після чого похмуро дочекався слушного моменту та приєднався до монотонного речитативу четвірки. Блідо-блакитна пляма над головами людей розширилася, і по його краях стало видно миготіння сріблястих розчерків, серед яких відчайдушно борсалися грифони.

— Привиди, — процідила правителька. — Так багато… Поки дістанемося фортеці — переб'ють всіх грифонів. Отже, — Імператриця перевела погляд на чарівника, — під час штурму знадобиться магія.

— Можливо, некроманти не настільки слабкі, як стверджує отець-інквізитор, — обережно промовив радник, кинувши погляд на Ірілатуса, що крокував далеко попереду. Той, ніби відчувши це, озирнувся і побіжним поглядом окинув колонну святих воїнів за собою. — Нам залишається тільки сподіватися, що серед привидів немає спектрів, — зіщулившись, додав Мартіолус.

***

— Повелителю, поверніться до кола, — голос Нес-Ашшада висмикнув Суртаза з роздумів. Захопившись спостереженням за імперською армією, він обмірковував способи знешкодження чарів нападників. Повертатися до рунічного кола не хотілося.

— Купол розширюється, — зауважив один із сур-тассів. 

— Мабуть, хочуть подивитися, що відбувається в небі, — озвався другий.

— Саме час потішити їх парочкою прокльонів, — зловісно засміявся Нес-Ашшад. Він схрестив скелетовані руки на грудях, після чого різким рухом розвів їх в боки. На кінчиках кістяних пальців затанцювало болотно-зелене полум'я. Ліч простягнув долоні перед собою, і вогонь набув форми зітканого з вогню черепа, що наступної миті яскраво спалахнув і зник.

— І… Що тепер? — Суртаз не втримався від запитання, відчувши секундну слабкість та дивне поколювання у скронях і кінчиках пальців. 

— Зараз побачите, Повелителю, — самовдоволено відповів старий лічи. — Але зробити це ви зможете і зі свого кола. Туман розповість вам все, просто треба правильно до нього звернутися.

***

Вилаявшись, Вайат відскочив убік, опинившись небезпечно близько до межі захисного купола. Люди поряд з ним вчинили так само, прагнучи опинитися якнайдалі від зеленої хмари, що несподівано виникла серед лучників та інквізиторів на лівому фланзі. Ті з воїнів, кому не пощастило потрапити до неї, вмирали повільно й болісно. Їхня шкіра надувалася пухирями і, разом з плоттю, сповзала з кісток бурою смердючою масою. Ті ж, хто ж встиг лише трохи пробути в цій хмарі, відбулися тільки пухирями та поіржавілою зброєю. Але й серед них вижили не всі: необачно ступивши за межі захисних чарів, кілька воїнів з коротким скриком зникли в тумані. Почуття Вайата, загострені священною люттю, вловили приглушене шипіння десь там, у непроглядній перлисто-сірій імлі. 

Прискорившись, армія залишила позаду кістки бойових товаришів, вкриті зеленувато-жовтими краплями якоїсь рідини. Та тільки-но армія Імперії відновила стрій, як у неї з туману полетів залп стріл.

***

— Якось немічно, — єхидно прокоментувала результат жінка-ліч з кширр-тассів. — Старієш, Несс. Вважай, і не влучив.

— Маги відвели, Джерело не в повній силі, — огризнувся Нес-Ашшад. — Хай там як, вампіри отримали першу кров, вже добре.

Суртаз тим часом спостерігав за майже завершеною повітряною сутичкою.

— У нас є спектри? — поцікавився він.

— Кілька є, — відповіла все та ж сама жінка-ліч. — Ми не відправили їх проти грифонів, це було би марнотратством. До того ж, їх складніше контролювати.

— Добре, — кивнув Повелитель. — Вони стануть неприємною несподіванкою для магів. Нехай тільки підійдуть ближче.

— Ви вгадали наш задум, Повелителю, — схвально прошелестів Нес-Ашшад.

— Ослаблення, — просипів один з сур-тассів, піднявши посох вгору. — Зараз, — наказав він трьом іншим. Очниці черепів-навершь спалахнули смарагдовим вогнем, що наступної миті вирвався вперед згустками магічної енергії. Наче запущені невидимою пращею, вони полетіли геть — в бік армії, що вперто продовжувала просуватись до фортеці.

***

Вчасно підняті щити прикрили від стріл латників і лучників, що стояли за ними. Інквізиторів врятувала загострена священною люттю реакція та щити помічників, що знаходилися поруч. Луки невидимих у тумані стрільців були малопотужними, а стріли — тонкими, із затупленими іржею наконечниками. Мало добряче так не пощастити, щоб отримати серйозну рану від попадання такої, але воїни Імперії не з чуток знали, що такі стріли майже завжди були отруєними. Слідом за градом, що відбарабанив по щитах, туман виплеснув на воїнів хвилю нежиті.

— Почалося, — похмуро оголосив Ірілатус, ні до кого безпосередньо не звернувшись.

Отець-інквізитор обертом руки розігнав булаву та легко перетворив на кістяну крихту грудну клітку найближчого скелета. Наступний удар припав у череп зомбі, що шкутильгав за ним. Безмозка нежить похитнулася, але встояла. Знаючи, що зомбі просто так не зупинити, Ірілатус перехопив простягнуту до нього руку і з задоволенням відмітив, як від його дотику плоть мерця почала обвуглюватися. Мрець розсипався порохом раніше, ніж встиг зробити ще пару кроків.

Скориставшись коротким перепочинком, отець-інквізитор роззирнувся навкруги.

Лучники, справедливо розсудивши, що стріляти в скелетів сенсу нема, зосереджено відправляли освячені стріли у зручніші мішені — зомбі. Щільний стрій латників стримував натовп мерців, а інквізитори по боках не дозволяли нежиті оточити армію. В тилу все було відносно спокійно, лише поодинокі скелети час від часу виринали з туману, щоб одразу ж бути збитими з ніг та розтоптаними в крихту важкими чоботами. Троє магів, що не стримували туман, спостерігали за боєм, але не втручалися.