Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

Коли він повернувся до казарми, командир знову його покликав.

— Алекс, підходь! — сказав він, вказуючи пальцем. — Я чув, що ти непогано впорався на патрулюванні. Але пам'ятай, що армія вимагає дисципліни.

— Так точно! — відповів Алекс, стоячи в стійці.

— Дивись, я не хочу, щоб ти знову потрапив у неприємності. Виконуй свої обов’язки і думай про командира! — сказав командир, не відводячи погляду.

— Так точно! — підтвердив Алекс, усвідомлюючи, що тепер на його плечах відповідальність не лише за себе.

З таким тоном продовжувалися його дні. Кожен ранок він прокидався під звуки команди, кожна дія була чітко прописана, і він слідував наказам без заперечень. Але в його серці залишалася незгасима надія на повернення додому, до друзів, до того життя, яке залишилось позаду.

Наступні дні для Алекса минали в напружених тренуваннях. Він старанно виконував усі накази, підвищуючи свою фізичну підготовленість і вміння реагувати в різних ситуаціях. Кожне тренування було витримкою, що ставало частиною його повсякденного життя.

— Вперед! — кричав сержант під час ранкових пробіжок. — Ще один кілометр, солдати! Ніхто не має права відставати!

Алекс біг разом з іншими, його дихання було рівним, а ноги тягнулися вперед. Він знав, що тренування — це не лише фізична підготовка, але й психологічний тест.

У день, коли відбувалися тренувальні операції, Алекс прокинувся рано. Він знав, що це буде важкий день, але йому потрібно було показати, на що він здатний. Група солдатів готувалася до відпрацювання тактичних навичок у стресових ситуаціях.

— Ваша задача — провести рятувальну операцію. Уявіть, що один із ваших товаришів потрапив у полон. Вам потрібно буде його звільнити, — сказав командир, його голос звучав рішуче.

Солдати отримали інструкції, і кожен з них почав обдумувати свій план дій. Алекс, відчуваючи адреналін, почав працювати в команді.

— Готові? — запитав один з солдатів, озираючись на інших. — Залишайтеся зосередженими, і все буде добре.

Алекс кивнув, його серце билося швидше. Вони вийшли на полігон, де їх чекав імітований ворог. Багато елементів були реалізовані так реалістично, що це додавало емоційної напруги.

Після кількох хвилин підготовки група рухалася вперед, їхні серця билися в такт. Кожен з солдатів уважно спостерігав за навколишнім середовищем.

Але раптом, коли вони наблизилися до "ворога", раптово пролунав тріск. Один з солдатів впав, його коліна не витримали.

— Тривога! Всі до бойового складу! — закричав командир, і всі послухалися.

Алекс почав діяти. Він знав, що повинен підтримати товариша, і побіг до нього, але ззаду почув гучні звуки.

— Увага! Непередбачене вторгнення! — закричав сержант, і всі почали діяти.

Алекс віддав команду, миттєво організовуючи своїх товаришів, намагаючись вберегти їх і виконати завдання.

— Вперед! За мною! — крикнув він, його голос звучав впевнено. — Ми заберемося в ті кущі, а потім — в атаку!

Команда послухалася, і вони почали рухатися в бік укриття, намагаючись діяти швидко та злагоджено. Все виглядало так, ніби вони дійсно були в небезпеці.

Коли вони досягли укриття, Алекс оглянувся на товаришів, і їхні погляди вказували на рішучість.

— Готові? — запитав він, стискаючи кулаки.

— Так! — одночасно відповіли солдати.

Вони вийшли з укриття, готові до атаки. Алекс кинувся вперед, намагаючись звільнити "потерпілого". Його серце билося швидше, адреналін зашкалював. Вони провели операцію успішно, але в середині все ще відчував напругу.

Коли вони повернулися до бази, Алекс відчув, як в ньому накопичилося втомлене задоволення.

— Ми це зробили! — вигукнув він, коли група зібралася разом.

— Так, але треба працювати ще більше над тактикою, — відповів один з товаришів. — Це лише тренування, але ми справилися.

Алекс, хоч і втомлений, знав, що ці тренування зміцнили його. Він став на крок ближче до своїх друзів, до Єви, до майбутнього. Він розумів, що його місія ще не закінчена, і їхнє життя разом — це те, до чого потрібно прагнути.

Коли тренування завершилися, Алекс повернувся до казарми з відчуттям досягнення. Його тіло було втомлене, але дух — піднесений. Солдати розходилися, обговорюючи враження від виконаних завдань, сміючись і жартуючи.

Алекс сів на ліжко, відчуваючи, як м’язи болять, але усмішка не зникала з його обличчя. Він подумав про своїх друзів, про те, як сильно він сумує за ними. Відпустка була короткою, але він знав, що ще повернеться.

У наступні дні тренування ставали все інтенсивнішими. Командири оголосили про нові операції, які потрібно було відпрацьовувати в команді. Алекс зрозумів, що це не лише про фізичну підготовку, а й про стратегію та взаємодію в умовах стресу.

В один з таких днів, після особливо важкого тренування, командир викликав солдатів для збору.

— Слухайте! — закричав він, коли всі зібралися. — Наступного тижня ми проведемо навчальні операції на виїзді. Мета — відпрацювати тактику в реальних умовах. Хто хоче записатися?

Алекс підняв руку, його голос звучав впевнено:

— Я готовий, пане командире!

— Тоді вважайся! Ти і ще кілька солдатів будете в перших рядах. Пам’ятайте, що це може бути небезпечно, але ми віримо у вашу підготовку. Всі повинні бути готові!

Коли збори закінчилися, Алекс відчув змішання емоцій — з одного боку, хвилювання, а з іншого — страх. Він розумів, що це ще один крок у його військовій кар'єрі, але це також означало нові випробування.

Кожен день наближався до операції, і підготовка стала дедалі напруженішою. Алекс і його команда тренувалися без відпочинку, відпрацьовуючи всі можливі сценарії. Із солдатами сталися непередбачені ситуації, і Алекс завжди був на передньому плані.

— Пам'ятайте, ваша безпека — це наша мета! — повторював він, ведучи товаришів у нових тренуваннях. — Виконуйте накази, і все буде добре!