Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

зробить тобі боляче, Северине, — прошепотіла вона, погладжуючи руків'я ножа. — Будь щасливий! Северине...

— Ліно! — він кинувся до неї.

— Северине...

Відьма розтанула. Захар обережно трусив його за плече.

— Прокидайся, козаче. Всі зібралися... Час починати. Северин підхопився на ноги, швидко протер очі.

Він не відпочивав упродовж останніх двох діб і заснув стоячи, притулившись до стовбура маминого дуба.

То був лише сон... Але могила, чия чорна горлянка зяяла поруч дерева, була справжньою.

— Вибач мені, мамо, — прошепотів вкотре Северин та провів пальцями по корі. Цей дотик заспокоїв його.

На похорон зібралося дванадцятеро характерників, чиїх імен він не знав, — мабуть, із куреня призначенців. Серед присутніх йому були відомі лише Захар та Іван Чорнововк. Лицарі, всі з дороги, завмерли навколо стола, що стояв поруч могили.

На столі лежало тіло, загорнуте у червону китайку, та кілька особистих речей небіжчика.

Іван Чорнововк перекинувся поглядом із Захаром. Характерник ледь кивнув. Іван мовив неголосно:

— Починаємо.

Він і ще троє характерників обережно підняли та поклали тіло до могили. Не було ані осикової домовини, ані кілка в груди, ані покладання обличчям до землі — всього, що, за чутками, треба робити з тілом сіроманця.

Священнослужителя також не було: їхню братію запрошували тоді, коли характерник лишав таку волю у заповіті або за життя, в присутності багатьох свідків із Ордену оголошував бажання бути відспіваним за церковним звичаєм. Ігор Чорнововк по собі такої волі не лишив.

Без музики, останніх промов та решти урочистостей лицар Сірого Ордену йшов із життя. Северин дивився на тіло, вповите у червону, як очі Ґаада зі сновидця, тканину, і не вірив, що там лежить батько.

Не вірив, що саме він поклав край його життю.

Кожен із присутніх підходив до стола, брав річ зі скарбу небіжчика та обережно кидав до могили, промовляючи:

— Стрінемось по той бік.

Поруч Ігоря лягли шабля, два піштолі, черес, люлька, повний кисет, запечатаний сургучем штоф горілки, капшук із кількома монетами...

Захар непомітно підштовхнув Северина — його черга.

Юнак здерев'янілими рухами дійшов до стола і довго вглядався в решту речей. Ніхто його не підганяв. Мамин дуб шелестів листям.

Северин взяв до руки ніж, той самий, яким убив Ігоря. Легкий та блискучий, відмитий від крові. Летить, встромляється в груди чорного вовка, стирчить у теплому, але вже мертвому людському тілі...

Рука здригнулася, ніж вислизнув. Зробив неповний оберт, дзенькнув об шаблю, завмер біля небіжчика. Северин закусив губу, роззирнувся — ніхто не витріщався. Відчуваючи вдячність до незнайомих мовчазних чоловіків, він звільнив місце і повернувся до вчителя. Захар поклав руку на його плече.

Останніми, від Івана Чорнововка, у землю лягли кілька аркушів старого паперу, заповненого рядками імен, більшість котрих було викреслено вицвілою кров'ю.

Зійду в небо синє дубком чорнолистим, — крутилося в голові Северина, — зійду в небо синє... Кілька днів тому, в минулому житті, він переживав через відмову Ліни. Яким дурним хлопчиськом він був.

Могилу засипали лопатами, позиченими у місцевого гробаря. Деякі характерники хрестилися, а Северин споглядав, як батько та його речі назавжди зникають під чорними шарами землі. Він забув промовити ритуальні слова про зустріч по той бік, і тепер було запізно.

За столом відкоркували горілку. Сіроманці мовчки випили по кілька чарок — гуртом, не цокаючись. Северин не пив, виливаючи все на могилу батька. Він навіть нюхати горілку не бажав.

Очі були сухими. Він виплакав усе за два минулі дні.

Після чарок лицарі по черзі потиснули руку Северинові та роз'їхалися. Лишилися тільки Іван і Захар.

Як тоді, у сосновому лісі...

Він надіслав листа, а потім до самої ночі сидів біля тіла, знову й знову намагаючись створити чари, бурмотів закляття безупинно, і ледь не побив того, хто намагався відтягнути його вбік та напоїти водою. Потім Северин упізнав учителя та несподівано для себе зайшовся плачем. Він ніяк не міг зупинити сльози, йому було соромно за слабкість, а Захар його обережно нагодував і змастив рани від кайданків.

Потім кілька характерників оглядали хатину та мертві тіла, і одним зі слідчих був Іван Чорнововк. Осавула спокійно, проте наполегливо допитав Северина, як все відбулося, питання за питанням, від втечі з ватаги та розмови з Ліною до вовчого герцю та вбивства Ігоря. Северин відповідав тихо, наче це сталося не з ним, лише зрідка уриваючись на півслові.

Два дні опісля (мандрівка з тілом до кладовища майже без зупинок) злилися у невиразну подорож крізь безсоння, коли перед очима Северина вбивство відбувалося знову й знову. Гарчання, стрибок, ніж, кров, багряні очі, хрипіння, відчай... Останній крик Яри, власний наляканий зойк, стрибок, ніж, кров, багряні очі, хрипіння...

Старе життя закінчилося не у ніч срібної клямри і не на прийомі в Орден — воно закінчилося, коли він забрав життя власного батька.

Як обіцяв лісовик.

Похорон скінчився. Осавула призначенців підійшов до Северина та мовив неголосно:

— Маю розмову, брате, — Іван супив кошлаті сиві брови, від чого вигляд мав непривітний. — Час не найкращий, але іншого чекати не доводиться.

— Я слухаю.

— Мушу сказати відверто, — осавула поправив персня. — Брат Вирій багато років ходив по краю. Я не раз попереджав його.. Не певен, що спричинило злам: він міг перехвилюватися за тебе, або його зачепила поява Яри, або так подіяло поранення...

Северин подивився на свіжий земляний насип. Останню волю батька виконано: він лежить поруч із мамою. Коли Северин повернеться — якщо повернеться — там буде молоде деревце.

— Зазвичай такі розслідування тривають довше, але ця справа виняткова і я не маю підстав її затягувати, — Іван говорив швидко. — Я та інші лицарі куреня призначенців вважаємо твої дії цілком виправданими. Поза сумнівом, Ігорем оволодів Звір. Брат, який опинився поряд, мусив убити його. Якби цього не сталося, то багато невинних людей опинилися би під загрозою, і перш ніж ми вполювали б такого досвідченого, хитрого та лютого хижака, хтозна