Olha Alder - Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder

Лавінія здивовано підняла брови:

— Зараз? 

— Ні, трохи пізніше. — Едвард пішов далі, поки розгублена Лавінія продовжувала стояти.

Він пожартував чи був серйозний?

Вигляд каюти-кабінету значно змінився. Стіл був перевернутий, папери розкидані, повільно висихали плями від чорнила й рому. Зламане перо стирчало з ока трупа, чиє тіло ввічливо прикрили тонкою простирадлом, яке вже просякло кров'ю, що була всюди.

Навколо тіла також лежали невеликі шматочки плоті, ніби їх відгризли зубами.

— Тут була бійка? Або його їли?.. — з огидою запитала Лавінія, оглядаючи картину вбивства, стоячи за спиною Едварда.
— Не знаю. Але, мабуть, це найжорстокіше вбивство з усіх. Він був при свідомості й чинив опір. Я подивлюся, — Едвард дістав випрані рукавички й натягнув їх на руки. Потім, двома пальцями, відкинув край простирадла.
— Класичні порізи по всьому тілу, також рвані рани, гематоми й синці, так, сліди зубів та подряпини теж присутні, — Лавінія, хоч і стояла осторонь, швидко окинула поглядом тіло, сорочка якого була розкрита. — Де монокль?

Труп був огидний. Видно, що він боровся, але нападник був жорстокий, і багатьох частин тіла не вистачало, включаючи очі. Проте цього разу живіт не був розпоротий, лише глибоко-глибоко порізаний, як у містера Брудберка.

— Де монокль? — Лавінія помітила, що, крім того, що живіт залишився відносно цілим, зник ще один матеріальний предмет.
— Праве око, на яке він одягав монокль, саме в ньому застрягло перо, — зауважив Едвард. — Леді Фейрфакс, я не дозволив вам побачити ті три трупи, у них теж не було пошкоджень, крім згаданих. Але, ймовірно, вони були отруєні заздалегідь.

Лавінія кивнула в знак згоди.

— Хотілося б знати, як команда так швидко дізнається про ці події.
— І чому ці тіла не плавають у Ла-Манші? — Едвард зняв рукавичку, відходячи від трупа.
— Чому тіла не в морі — це очевидно. Якби на нашому кораблі вже було дев’ять трупів, то уявіть, по якому б морю ми пливли.

Едвард здригнувся:

— Ви праві, ми б не пливли, а пробиралися крізь болото з тіл. Але, думаю, є ще дещо, — він нахилився над чоловіком. — На другому оці — монета.
— Ви хочете сказати, що вбивця православний?
— Це можливо, але... схоже на те, що хтось завершив свою вендету. Дев’ять трупів і дев’ять кіл сходження в пекло.

Лавінія насупилася:

— Більше вбивств не буде?

Едвард похитав головою:

— Не впевнений. Але те, що ці смерті були актом помсти — безсумнівно.

Серце Лавінії забилося швидше:

— Помста? Чоловікам? Це міг зробити чоловік, який мститься за свою кохану! — Вона приклала руки до грудей.
— Тоді цей чоловік має бути лікарем або дуже освіченою людиною, — розмірковував уголос Едвард.
— Нам потрібно терміново знайти актрису, — пробурмотіла Лавінія. — Вона єдина, хто вижив з усього "Китайського театру".
— Думаю, знаю причину, чому ми не можемо її знайти.

Лавінія здивовано підняла брови:

— Вона ховається від убивці.
— Тоді вона знає, хто вбивця.
— Другий важливий свідок.
— Мені здається, свідків більше, — пробурмотіла Лавінія. — Але всі вони удають, що нічого не знають, тому що так безпечніше. Дев’ять осіб... Невже ніхто нічого не бачив?

На обличчі Едварда з’явилася ледь помітна усмішка. Він погоджувався з тим, що ідеальних злочинів не існує, але цей випадок доводив протилежне. Їх навмисно обманювали, відвертали й заважали.

Звісно, всю провину перекладати на вбивцю було несправедливо. Вони й самі часто відривалися від суті справи, розбираючись зі своїми емоціями.

Однак містер Едвард, хоч і трохи, але був вдячний вбивці. Якби не розслідування, хто знає, чи усвідомив би він, яка буря могла накопичитися в його серці, коли він дивився на свою крижану леді з вибуховим характером?

— Дайте мені чисту рукавичку, — Лавінія простягнула руку.
— Ви збираєтеся шукати монокль? — Едвард дав одну чисту рукавичку, вона була для лівої руки.
— Я хочу оглянути все тут, — вона здивовано подивилася на свою руку, ніби бачила її вперше. — Буде незручно, але я постараюся діяти швидко, — щиро пообіцяла Лавінія, сідаючи біля документів.

Через деякий час, вивчаючи зіпсовані папери, Едвард, пританцьовуючи біля входу в кабінет, запитав:

— Ну що там?
— Розрахунки. Думаю, це щось на кшталт книги продажів і витрат, і я бачу, що зарплата співробітників ледве складала п'ять відсотків на душу.
— Це жадібність і скупість, — обурився Едвард.
— Чи могло це бути вбивство через жадібність або, навпаки, через бідність? — задумалася Лавінія. Не чекаючи, поки Едвард відповість, вона продовжила: — І найцікавіше те, що я не бачу тут жодного жіночого імені. Тільки чоловічі.
— Частина документів зіпсована, залита кров'ю, алкоголем і чорнилом.
— Але все ж, — розгублено пробурмотіла Лавінія.

Едвард завагався:

— Жінкам не завжди платять зарплату.
— Що? — Вона підняла на нього очі. Лавінію виховували в іншому світі. Повернувшись до Лондона, вона зіткнулася з частиною жорстокої реальності, більше не захищена тіткою. Але те, про що говорив містер Едвард, вона почула вперше. Усі їхні служниці отримували свою платню. — Як таке може бути?
— Капіталізм? — невпевнено припустив він.

Лавінія скривилася:

— Патріархат.

— Ви зовсім не хочете зі мною одружитися?