Ангеліна Кріхелі - Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі

Глава 21

Повертаючись увечері додому, Аліна дуже нервувала. Шосте почуття постійно змушувало обертатися злякано, озиратися на всі боки. Але довкола не було ні душі.

Вона точно знала, що Рома зняв зовнішнє спостереження, щоб не привертати увагу. За вихідні його колеги тоді встановили у її телефоні "маячки", які дозволяли відстежувати геолокацію. Але в усьому іншому дівчина залишалася незахищеною.

Дзвонити слідчому можна тільки в крайньому випадку. Його номер - єдиний у швидкому наборі на випадок непередбачених обставин.

Видихнути змогла тільки, коли опинилася в квартирі, зачинила двері зсередини і притулилася до них спиною. Ноги стали ватяними, все тіло било дрібним тремтінням.

- Ти чого, онуче? - стривожено спитав дід.

Голд сів перед господаркою, з цікавістю схиливши голову набік і заглядаючи в очі.

– Ми сьогодні на прогулянку не підемо, – безапеляційно заявила дівчина.

- Чому це раптом?

– Передчуття у мене погане, – чесно відповіла дівчина, нахиляючись, щоб зняти взуття.

- Ти мені ці жарти кинь, - обурився дідусь.

Голд побіг у напрямку нашийника та повідця.

- Теж мені надумала, передчуттям вірити! - пирхнув старий. - Я навіть у минулому житті старому не дозволяв собі під себе ходити.

- Ти ж казав, що ви з Голдом не єдине ціле... Я можу у ванній рушник постелити, а потім його викинемо просто, - дівчина все ще впиралася, але вже менш впевнено. - Дотримуючись твоєї логіки, я і твоїм словам вірити не повинна. Це теж з галузі фантастики.

Голд ткнувся мордою в руку Аліни, міцно тримаючи в зубах свій повідець.

- Дотримуючись твоєї логіки, внучка, мені з окопа взагалі треба було не висуватись. Страшно ж, - присоромив фронтовик. - Це баб та дітей з поля бою відвозять. Бо у них майбутнє. Інакше за що й воювати? Хіба баба сама на полі бою рветься. Тоді й попит інший із неї. Дочка твоя у безпеці. Ти сама зголосилася. А собаці не тільки горщик потрібний, а й повітря, і кістки порозім'яти...

Внучка зніяковіло опустила голову. Вона виросла на його героїчному прикладі. Відступ може бути лише стратегічним або задля збереження життя близьких. Але ж і невиправдана сміливість - лише дурість.

- Не хочеш іти, злякалася, то хоч пса одного випусти. Він розумний, повернеться.

Дівчина підвела голову здивовано. Рішуче одягла нашийник на слухняну вівчарку, заклацнула карабін повідця.

Прогулянка, всупереч очікуванням, пройшла чудово. Дід постійно розважав внучку витівками Голда, добродушно жартуючи над її страхами. Тож під кінець вона зовсім заспокоїлася та розслабилася.

- Зараз чайник вдома поставлю, будемо чаювати, - тепло посміхнулася дівчина, передчуваючи продовження теплого сімейного вечора.

Вставила ключ у металеві під'їзні двері. Установку домофону вони замовили із сусідами, але та постійно відкладалася.

Насторожено завмерла, почувши квапливі кроки ззаду. Обернулася різко і наступної миті інстинктивно закрила обличчя руками перед незнайомцем, що навис над нею з ножем.

- Чи не розумієш ти простих попереджень? – зло вигукнув чоловік.

Але удару не було. Чути було тільки метушню, добірний мат і скиглення. Тільки скиглення, здається, не людське.

В жаху прибравши руки від обличчя, Аліна відкрила рота в беззвучному крику. Нападника і слід зник.

Перед нею на ганку лежав знесилений Голд. Його повні болі та здивування очі з благанням дивилися на господиню. А під ним розпливалася помалу бордова пляма. Потягло важким металевим запахом крові. Від нього і пережитого напруження Аліну різко замутило. Але зараз не до того. Потрібно якось допомогти Голду, допомогти дідусеві.

- Діду! - скрикнула дівчина, опускаючись перед собакою навколішки.

- Не здумай Ромці дзвонити, - сердито буркнув дідусь охриплим голосом. - Все так і треба, не псуй...

Аліна охнула від свого здогаду.

- Ти знав! Як же так, діду? Почекай трішки, я зараз допоможу вам обом.

Дівчина швидко шукала в телефоні номер таксі.

- Голде, любий, потерпи... Алло! У мене собака поранена, мені терміново треба у клініку. Плачу потрійний тариф.

- Зачекайте, шукаю ближче до вас машину... - співчутливо озвалася диспетчер.

Машину довелося чекати ще хвилин п'ять. Але добре, що хоч погодилися. Автомийку Аліна теж пообіцяла сплатити.

- Дідусю? Ти говори зі мною тільки. Діда?

Дівчина ласкаво перебирала раптом потьмянілу вовну вівчарки, намагаючись не завдавати їй болю, але дати зрозуміти, що вона поряд.

- Відпусти мене, онуче, - зовсім тихо промовив втомлений дідів голос. - Перевіряли вони просто, що ти точно в поліцію не стукнула. Що без нагляду ходиш. А не вийди сьогодні, могли й гірше чогось вигадати. Ти тепер у надійних руках, я все доробив...

Голд стомлено прикрив очі.

- Діду! - Злякано скрикнула Аліна, усвідомивши, що більше він нічого не скаже. - Діду! Я тебе люблю...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍