Майкл Крайтон - Загублений світ

— Ні, не розумію. — Голос Сари був спокійним.

Келлі відчула паніку. Їй було так тепло на душі від цього спілкування з Сарою Гардінг, а тут вона відчула, як це тепло вмить розсіялося, ніби вона неправильно відповіла вчителю, який ставився до неї з осудом. Вона вирішила більше нічого не казати і замовкла в очікуванні.

За мить Сара знову вийшла, перевдягнена у мішкуваті лахи Едді. Вона присіла і почала взувати чоботи. Поводилася дуже спокійно та без емоцій.

— Що ти маєш на увазі, коли кажеш, що дівчатам не дуже добре дається математика?

— Ну, всі так кажуть.

— Наприклад?

— Мої вчителі.

Сара зітхнула.

— Чудово, — сказала вона. — Твої вчителі…

— І інші діти дражнять мене розумакою. Таке от. Розумієте. — Вирвалося в Келлі. Вона не могла повірити, що сказала все це Сарі Гардінг, з якою була ледве знайома, якщо не брати до уваги статей та фотографій, але вона таки все це сказала, усю цю особисту дурню. Те, що її засмучувало.

Сара просто весело усміхнулася.

— Ну, якщо тобі таке кажуть, то ти, мабуть, добре розбираєшся в математиці, еге ж?

— Мабуть.

Вона усміхнулася.

— Це ж чудово, Келлі.

— Але ж хлопці не люблять занадто розумних дівчат.

Сара здивовано підняла брови.

— Он як?

— Ну, всі так кажуть.

— Наприклад?

— Наприклад, моя мама.

— Угу. І вона, мабуть, знає, про що говорить.

— Не знаю, — зізналася Келлі.— Взагалі-то моя мама лише з усякими телепнями зустрічається.

— То, може, вона таки помиляється? — спитала Сара, глянувши на Келлі і зав’язуючи шнурки.

— Мабуть.

— Ну, з мого досвіду, одні чоловіки люблять розумних жінок, інші — ні. Це як і все інше в світі.— Вона підвелася. — Знаєш про Джорджа Шаллера?

— Звичайно. Він вивчає панд.

— Вірно. Панд, а до того вивчав снігових барсів, левів та горил. Він — найвидатніший дослідник тварин у XX столітті. А знаєш, як він працює?

Келлі похитала головою.

— Перш ніж їхати в експедицію, Джордж читає все, що будь-коли писалося про тварину, яку він буде вивчати. Популярні книги, газетні звіти, наукові статті, все. А потім їде і сам спостерігає за твариною. І знаєш, що він зазвичай виявляє?

Дівчинка похитала головою, не наважуючись говорити.

— Що майже все, що писали або говорили — неправда. Як, наприклад, горили. Він вивчав гірських горил за десять років до Дайан Фоссі. І виявив, що все, що до того казали про горил — це або перебільшення, або помилки, або просто вигадки — наприклад, думка про те, що не можна брати в експедицію жінок, бо горили їх зґвалтують. Неправда. Все… просто… неправда.

Сара завершила зі шнурками і підвелася.

— Тому, Келлі, навіть у твоєму юному віці є дещо, що ти можеш дізнатися просто зараз. Все твоє життя люди казатимуть тобі різні речі. І більша частина — ймовірно, відсотків 95 з того, що вони скажуть, буде неправдою.

Келлі нічого не відповіла. Ці слова чомусь її засмутили.

— Таке життя, — сказала Сара. — Людські істоти просто по вінця напхані хибною інформацією. Тому важко зрозуміти, кому вірити. Я розумію, що ти відчуваєш.

— Правда?

— Моя мама казала мені, що нічого з мене не вийде. — Вона усміхнулася. — І деякі з моїх професорів теж.

— Невже? — Це здавалося неймовірним.

— О, так, — відповіла Сара. — Власне кажучи…

З іншої секції трейлера почувся голос Малкольма:

— Ні! Ні! Ці ідіоти! Вони можуть все зруйнувати!

Сара негайно розвернулася і пішла туди. Келлі підскочила зі стільця і поспішила за нею.

Чоловіки скупчилися навколо монітора. Всі говорили відразу і здавалося, що вони засмучені.

— Це жахливо, — казав Малкольм. — Жахливо!

Торн сказав:

— Це «Джип»?

— У них був червоний «Джип», — сказала Гардінг, підійшовши, щоб глянути.

— Тоді це Доджсон, — сказав Малкольм. — Прокляття!

— Що він тут робить?

— Я можу лише здогадуватися.

Келлі проштовхалася, щоб глянути. На екрані було видно листя, за яким час від часу показувався червоно-чорний автомобіль.

— Де вони зараз? — спитав Малкольм в Арбі.

— Думаю, що у східній долині,— відповів той. — Біля того місця, де ми знайшли доктора Левіна.

Писнуло радіо і почувся голос Левіна:

— Ви хочете сказати, що на острові тепер є інші люди?

— Так, Ричарде.

— Ну тоді вам краще зупинити їх, доки вони тут не перевернули все догори дриґом.

— Я розумію. Ти не хочеш повернутися?

— Не бачу вагомих причин. Якщо трапиться щось серйозне, повідомте мені.— І радіо вимкнулося.

Гардінг вдивлялася в екран, спостерігаючи за «Джипом».

— Так, все правильно, це їхній, — сказала вона. — Це твій друг Доджсон.

— Ніякий він мені не друг, — відповів Малкольм. Він встав, кривлячись від болю в нозі.— Поїхали, — сказав він. — Ми маємо зупинити цих покидьків. Не можна марнувати часу.

Гніздо

Червоний «Джип Вранглер» м’яко зупинився. Просто перед ними стояла стіна густих заростей. Але крізь неї було видно сонячне світло, яке йшло від галявини.

Доджсон тихо сидів у машині, прислухаючись. Кінг повернувся до нього, щоб щось сказати, але Доджсон притримав його руку, жестом наказавши мовчати.

Потім він добре почув цей звук — низький розкотистий рик, майже муркотіння. Він долинав із заростей попереду. Це було схоже на найбільшого кота, якого він будь-коли чув. Час від часу відчувалася легка вібрація, майже нечутна, але достатня, щоб ключі від машини забряжчали об рульову колонку. Коли він відчув цю вібрацію, його повільно осінило: це ж хтось іде.

Хтось дуже великий. Іде.

Кінг, сидячи поруч з ним, приголомшено вирячився вперед і роззявив рота. Доджсон озирнувся на Базелтона; професор вчепився в сидіння білими пальцями, слухаючи цей звук.

Просто перед ними з-за папороті впала тінь. З неї можна було судити, що тварина була двадцять футів заввишки і сорок завдовжки. Вона пересувалася на задніх лапах, мала великий тулуб, коротку шию і дуже велику голову.

Тиранозавр.

Доджсон завагався, дивлячись на тінь. Серце калатало в грудях. Він подумав про те, щоб перейти до наступного гнізда, але був упевнений, що коробка спрацює й тут. Він сказав:

— Давайте покінчимо з цим. Дайте мені коробку.

Базелтон вручив йому коробку, так само як до того.

— Заряджена? — спитав Доджсон.

— Так, — відповів Кінг.

— Добре, — сказав він. — Тоді йдемо. Так само, як раніше. Я перший, ви двоє за мною, і заносите яйця до машини. Готові?

— Готові,— відповів Базелтон.

Кінг промовчав. Він все ще не відводив погляду від тіні.

— Що це за вид?

— Тиранозавр.

— О Господи, — сказав Кінг.

— Тиранозавр? — перепитав Базелтон.

— Та яка різниця, хто це, — роздратувався Доджсон. — Просто робіть все за планом, як і раніше. Всі готові?

— Хвилиночку, — мовив Базелтон.

Кінг сказав:

— А що, як пристрій не спрацює?