Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

Деякі од братії, навчені від диявола (ніхто-бо не є від ворожих спокус вільний), не повірили тому, що сталося, й почали ненавидіти її, кажучи: "Це ми, стільки літ проживши в монастирі, знамень не творимо, цей же вчора прийшов і чудодіє — чи хоче більший за нас бути? Чи не звабою якою умертвив звіра?". Був там і другий монастир, що відстояв од їхнього на кілька поприщ у глибокій пустелі; ненависники ж написали якусь грамоту до того монастиря і пізнього вечора, таємно від ігумена, прийшли до келії блаженної, кажучи: "Брате Теодоре, велить тобі ігумен, візьми це писання і неси швидко до того монастиря, потрібно-бо це". Теодора, вставши, взяла грамоту і подалась уночі до того монастиря. Це ж ненависники вчинили через те, щоб була з'їдена звірми в пустелі, були-бо там звірі безчисленні і годі було комусь пройти тією дорогою вночі через звірів, що там блукали. Таке-бо ненависники поміж себе казали: "Побачимо святця того, якому повинуються звірі, чи ж повернеться цілий?" Пішла ж Теодора дорогою, аж тут звір великий її зустрів, поклонився їй і, пішовши перед нею, привів її аж до воріт монастирських. Постукала у ворота, і відчинив дверник, і пішла свята до ігумена. Дверник же не зачинив монастирських воріт, і зайшов звір до монастиря, побачив дверника, що йшов, схопив його й почав, нищачи його, з'їдати. Закричав-бо дверник: "Горе, горе, поможіте мені!" І збудилися всі на той голос, і збагнула свята, що сталося, прибігла із келії від ігумена до брата, якого поїдав звір, схопила ж звіра за горло і звільнила людину від зубів його, сказавши: "Чому дерзнув ти на образ Божий і хотів його умертвити? Тож сам будь мертвий!" І тоді впав звір перед ногами її та й здох. Брата ж, пораненого звіром, помазала єлеєм із закликом імені Христового, і ознаменувала хрестом рани його, і зробила цілим та здоровим. Усі ж, бачачи здійснене чудо, поклонилися блаженній і прославили Бога, що покорив диких звірів рабу своєму Теодору. Бувши відпущена з того монастиря, подалася до своєї обителі вельми рано і, прийшовши, нікому не сказала, де була чи що сотворила. Назавтра ж прийшли ченці до цього монастиря із якимсь приносом і повідали ігумену та всій братії, що сталося, і кланялися ігумену, дякуючи, що учень його Теодор збавив воротаря їхнього від зубів звірячих і сцілив його від ран, а звіра умертвив. Це почувши, ігумен і всі чорноризці вельми дивувалися і, відпустивши братію, що приходила, зібрав ігумен усіх чорноризців і запитав їх: "Хто посилав брата Теодора в той монастир?" І всі відмовлялися, кажучи: "Не знаємо!" Запитав ігумен і саму Теодору, кажучи: "Хто тебе посилав, брате, у ніч цю в той монастир?" Вона ж, бажаючи утаїти своїх ненависників, що посилали її, рече до ігумена: "Прости мені, отче, задрімав у келії і не знаю, хто зайшов, твоїм повеліваючи іменем, щоб ніс швидко грамоту до того ігумена, і пішов, здійснюючи послушання". Тоді ненависники, пізнавши благодать Божу в блаженній Теодорі, каялися на злобу свою і припадали до неї, просячи прощення. Вона-бо, бувши незлобива, нітрохи на них щодо того не сердилася, ані звістила нікому про них, але себе осуджувала як грішну й недостойну любові братньої.

Якось же, коли творила діло своє в послушанні, явився до неї біс, кажучи із гнівом: "Ти, погана перелюбнице, що покинула чоловіка свого, чи прийшла сюди на мене постати?" Отож вирию тобі рова, щоб не тільки їси свого іноцтва, але й Розп'ятого відкинулася — і втечеш од місця цього. Не думай, що нема мене тут, не залишу-бо тебе, доки не припну сіть до ніг твоїх і не вкину тебе до ями, якої ти не сподіваєшся". Вона ж ознаменувалася хрестним знаменням і рече: "Бог хай сокрушить силу твою, дияволе!" І невидимий став біс.

За деякий час була нестача в монастирі, і знову послана була з верблюдами в місто Теодора, щоб купила пшениці на потребу обителі. Відпускаючи її в дорогу, рече ігумен: "Дитино, коли застане смеркання в дорозі, зверни до Єнатського монастиря і там переночуй із верблюдами", — був-бо на шляху тому поблизу міста монастир, названий Єнат. Ішла Теодора до вечора в дорозі і за повелінням отця свого завернула до того монастиря і поклонилася там ігумену, котрий тоді був, просячи благословення: хай прихистить верблюдів у їхньому монастирі, доки день настане. Ігумен же дав їй місце у гостиннім дворі, де була загорожа на верблюди. Була ж там дівиця, немала літами, дочка того ігумена, що прийшла поклонитися батькові своєму і навідати його. Та дівиця, бачачи молодого ченця, блаженну Теодору, через бісівське дійство спокусилася на неї і прийшла вночі до Теодори, що спочивала при верблюдах, не знаючи, що це жінка є, а не чоловік, почала безсоромно до неї приставати і вабити до гріха. Теодора ж бо каже: "Відійди від мене, сестро, бо незвичне мені діло це, адже я дух лихий у собі маю і боюся, щоб не забив тебе!" Вона ж, відійшовши із соромом, іншого знайшла гостя і з ним учинила беззаконня і зачала в череві, Теодора ж, коли настав день, пішла до міста і, учинивши своє послушання, повернулася до монастиря, і трудилася у спасінні своїм. Після шести місяців пізнала ота дівиця, що вагітна, і били її свої, запитуючи: хто звагітнив її. Вона ж, навчена дияволом, поклала вину на блаженну Теодору, кажучи: "Теодор Октодекатський, коли з монастиря свого ішов до міста з верблюдами, переночував у гостиннім дворі — той до мене уночі прийшов і учинив насилля і зачала від нього". Це почувши, батько її, ігумен єнатський, послав чорноризців своїх до монастиря, що звався Октодекат, сваритись із ігуменом, бо чернець його осквернив дівицю їхню і вагітною учинив її. І прийшовши, ченці сварилися з октодекатським ігуменом, кажучи: "Чернець твій Теодор зґвалтував дівицю нашу і утяжив її. Отакі ви є, чорноризці!" Ігумен же прикликав Теодору й запитав її: "Що учинив ти, брате, ночуючи в Єнатському монастирі?" Вона ж рече: "Нічого не учинив, отче!" Ігумен же каже: "Чи не чуєш, що кажуть люди ці, на тебе повідають, що дівицю їхню зґвалтував ти і є вона вагітна?" Теодора ж говорить: "Прости мені, отче! Бог свідок, що не чинив я того!" Не бажав ігумен вірити оповіді чорноризців, що прийшли, знаючи брата Теодора за чистого в житті і святого, ніби ангела Божого.

Коли ж народила дівиця дитину чоловічої статі, чорноризці єнатські із дитиною