Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

дверцятах машини залишилися криваві сліди.

Джанасек теж опустився поруч із нею, намацав пульс. Переконавшись у тому, що Гвен жива, він підвівся і обернувся до брейтів із гнівно стиснутими губами.

- На ній був срібний браслет, Мірік, - викарбував він. - Можеш вважати себе мерцем. Я викликаю тебе на дуель!

Мірік перестав кричати. Він важко дихав. Один із собак завив і замовк.

- Вона жива? – спитав Бретан скрипучим голосом.

Джаан Вікарі повернув до нього обличчя, таке ж напружене, яким було обличчя Міріка хвилину тому.

- Вона жива.

– Це щастя, – сказав Джанасек. - Але за нього ми повинні дякувати не тобі, Мирику. Втім, це не має значення. Роби свій вибір!

- Розв'яжіть мені руки, - сказав Дерк.

Ніхто не поворухнувся.

– Розв'яжіть мені руки! - Закричав Дерк.

Хтось розрізав йому мотузки на руках.

Він кинувся до Гвен, опустившись навколішки поряд з Вікарі. На долі секунди очі зустрілися. Дерк оглянув потилицю Гвен, де волосся вже стало жорстким від запеклої крові.

- У кращому разі струс мозку, - сказав він. - Можливо, тріщина в черепі, можливо, гірша. Я не знаю. Чи є тут невідкладна допомога? - Він обвів їх усіх поглядом. - Є тут?

Бретан відповів йому:

- Нічого діючого в Челленджі немає, т'Ларієн. Голос чинив мені опір, місто не підкорилося. Довелося вимкнути його.

Дерк скривився.

- Тоді її не можна чіпати. Можливо, це лише струс мозку. Їй потрібний спокій.

Неймовірно, але Джаан Вікарі залишив Гвен у руках Дерка і встав. Він махнув рукою Лорімаару та Бретану, які тримали Міріка з двох боків.

– Відпустіть його.

– Відпустити? – Джанасек із подивом глянув на Вікарі.

- Джаан, - втрутився Дерк. - Дайте йому спокій. Гвен...

— Віднесіть її в машину, — сказав Вікарі.

– Я думаю, її не можна…

- Тут небезпечно, Т'Ларієн. Віднесіть її до машини.

Джанасек насупився.

- Мій тейн?

Вікарі знову повернувся до брейтів.

– Я наказав вам відпустити цю людину. - Помовчавши, він додав: - Цього перевертня, як би ви назвали його. Він заслужив на це ім'я.

- Що ви маєте намір зробити, Високородний Айронджейд? – урочисто запитав Лорімаар.

Дерк підняв Гвен і обережно поклав її на заднє сидіння найближчої машини. Її тіло здавалося неживим, але дихання було спокійним. Потім він ковзнув на сидіння водія і, чекаючи на Вікарі, почав розтирати зап'ястя, щоб відновити кровообіг.

Схоже було, що всі забули про нього. Лорімаар Благодійний Брейт все ще казав далі:

– Ми визнаємо ваше право викликати на дуель Міріка, але дуель має бути віч-на-віч, оскільки Тераан Брейт Наларіс мертвий. Оскільки ваш тейн викликав його першим...

Джаан Вікарі вихопив свій лазерний пістолет.

– Відпустіть його та відійдіть.

Лорімаар злякано відпустив руку Міріка і швидко відступив. Бретан зволікав.

- Високородний Айронджейд, - проскрипів він. – Заради вашої честі та честі вашої спільноти, заради честі вашого тейна, опустіть зброю.

Вікарі спрямував пістолет на молодого брейта. Бретан смикнувся і відпустив Міріка, відступивши назад, гротескно сіпнувши плечима.

- Що відбувається? – скрикнув старий. - Що він робить?

Ніхто не звернув на нього уваги.

- Джаан! – злякано вигукнув Гарс Джанасек. – У тебе зніяковів розум. Опусти свій пістолет, мій тейн. Я викликав його на дуель. Я вб'ю його тобі. - Він поклав долоню на руку Джаана.

Але Джаан вирвав руку і направив пістолет на Гарса.

– Ні. Відійди. Не втручайся. Я це роблю заради неї.

Обличчя Джанасека похмуріло. Від його вічної усмішки та жорстокого дотепності не залишилося й сліду. Права рука стиснулася в кулак, і він повільно підняв її перед Джааном. Залізний браслет з камінням сяяв між двома айронджейдами.

- Мій тейн, подумай про наш зв'язок, - сказав Джанасек. – Про мою честь і про твою, про честь нашої спільноти. - Він говорив рішуче та серйозно.

– А її честь? - Вигукнув Вікарі.

Нетерпляче махнувши лазером, він змусив Джанасека відійти від нього і знову повернувся до Міріка.

Мірік самотньо стояв із розгубленим виглядом. Він не міг зрозуміти, чого від нього чекають. Його гнів минув, хоча він продовжував важко дихати. Слина, забарвлена ​​кров'ю в рожевий колір, стікала з ротового куточка. Він витер її тильною стороною долоні і невпевнено глянув на Гарса Джанасека.

– Я роблю перший вибір із чотирьох, – почав він відчуженим голосом. - Я вибираю вигляд дуелі.

- Ні, - сказав Вікарі. – Ти не зробиш жодного вибору. Дивись на мене, перевертень.

Мірік подивився на Вікарі, потім на Джанасека, потім знову на Вікарі.

- Вигляд дуелі, - тупо повторив він.

– Ні, – сказав Вікарі знову. - Ти не дав Гвен Дельвано зробити вибір. Їй, яка була готова чесно зустрітися з тобою на дуелі.

Обличчя Міріка виразило щире здивування.

– Вона? На дуелі? Я… Вона – жінка, перевертень. - Він кивнув з таким виглядом, наче його слова визначали всі. – Вона – жінка, айронджейд. Ви зійшли з розуму. Вона сміялася з мене. Жінки не борються на дуелях.

- І ти не битимешся на дуелі, Мірік. Ти зрозумів мене? Зрозумів? Ти…

- Він вистрілив, і промінь світла пронизав Міріка нижче живота. Пролунав крик.

– …не будеш… – Вікарі знову вистрілив, влучивши Міріка в шию, під підборіддям, потім почекав, поки Мірик упав, і пістолет перезарядився.

– … битися… – продовжив він через п'ятнадцять секунд, і разом з його словом промінь світла встромився в груди скорчився людини. Вікарі відступив до аеромобілю.

- ...на дуелі, - закінчив він, стоячи однією ногою в машині. З цими словами він різко підняв руку. Промінь світла вирвався з його пістолета вчетверте, і Лорімаар Високорідний Брейт Аркеллор упав, не встигнувши вихопити з кобури свою зброю.

Потім дверцята зачинилися, і Дерк увімкнув гравітаційний двигун. Машина рвонулася вперед і вгору і була вже на півдорозі до воріт, коли на її броні затанцювали лазерні спалахи.

10

Над Парком стояла глибока ніч. Повітря було чорним, кришталево прозорим і холодним. Дув сильний вітер. Дерк порадувався, що біля аеромобіля брейтів товста броня та тепла закрита кабіна.

Він на граничній швидкості вів машину на висоті ста метрів від поверхні рівнини з пологими пагорбами. Перш ніж Челлендж зник з поля зору, Дерк озирнувся і подивився, чи немає погоні. Він не помітив нічого підозрілого, але його увагу привернула емерельська вежа. Високий чорний шпиль майже зливався з ще чорнішим небом. Він чимось був схожий на величезне дерево, що перенесло лісову пожежу: гілки та листя згоріли, і лише обвуглений чорний стовбур нагадував