Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

дозволяв йому особисто прибути на берег і там очікувати, коли ж нарешті причалить пором. Тому він відправився до кошового отамана Яна Оришевського й запитав прямо:

— Як думаєш, пане кошовий, хто б це міг бути?

— Один Бог відає! Тому гадати, пане гетьмане, — однаково помилимося.

— Маєш рацію, пане кошовий. Чимало всякого люду до нас на Січ потрапити прагне.

— От і почекаємо...

— То й добре.

Й вони пішли собі потихеньку на січовий майдан. Туди ж незабаром прибув із пристані один з козаків, щоб доповісти:

— Пане гетьмане, пане кошовий, вас бажають бачити посланці вільного отамана Северина Наливайка.

— М–м–м?.. — Григорій Лобода питально подивився на Яна Оришевського. Той скривився, немовби надкусивши кислицю, однак мовив у задумі:

— Взагалі–то, по тверезому міркуванню, варто зазначити, що неввічливо буде не вислухати людей, котрі здолали довгий шлях, тільки тому, що послав їх прислужник панів магнатів Острозьких.

Причина невдоволення кошового була цілком зрозумілою: минуло всього якихось півтора року відтоді, як шляхетська армія під проводом старого Костянтина Василя Острозького наголову розгромила козацьке військо Криштофа Косинського. І хоча з тих пір дещо встигло змінитися (насамперед, сейм таки скасував Постанову про порядок щодо низoвиків і України), все–таки посланці Северина Наливайка були аж ніяк не найбажанішими гостями на Запорозькій Січі.

— А я от на що звернув увагу, пане кошовий: пан сотник відрядив до нас послів, як вільний отаман — що б це, по–твоєму, могло означати?

— Так ходили ж якісь не зовсім певні чутки, буцімто Наливайко більше не прислужується магнатам Острозьким. Він начебто навіть охочекомонних[66] наймав для якоїсь своєї справи.

— А чи для своєї справи оте робив?..

— Саме так, пане гетьмане! Зізнатися чесно, я не надто вірю в те, щоб саме для своєї, а не для зміцнення становища магнатів Острозьких, — замислено мовив Ян Оришевський.

— Це чому ж?

— Та сам поміркуй, пане гетьмане: стільки років прислужувати їм, як раптом щоб отак... ні з того ні з сього...

— А звідки ти знаєш?

— Я не знаю, пане гетьмане, я тільки тверезо міркую.

— От тому я б і вислухав посланців! Хоч би для того, щоб довідатися напевно, надіслав їх до нас Северин Наливайко з власної волі чи за напучуванням старого князя Острозького.

— Що ж, пане гетьмане, це мудро!

І Ян Оришевський наказав козакові:

— Повертайся на пристань і скажи посланцям Северина Наливайка, щоб ішли сюди.

— Вони вже за ворітьми, пане кошовий!

— Ну, тим краще...

І трьох хвилин не минуло, як з боку воріт у частоколі, яким була обнесена Січ, на майдан вийшли троє незаможного вигляду козаків. Судячи із запорошеного одягу й чобіт, шлях вони здолали довгий і квапилися настільки, що навіть не встигли опорядитися перед появою на Малій Хортиці. За ними на невеликій відстані сунули запорожці, що стали випадковими свідками прибуття посольства.

— Хто з вас паном кошовим буде? — запитав посланець, який йшов попереду товаришів, сторожко переводячи погляд із Григорія Лободи на Яна Оришевського.

— Ну, я кошовий, — відповів останній, — а в чім річ?

Посланець вклонився йому в пояс (товариші наслідували його приклад), відкашлявся, постарався прийняти якомога більш гідний вигляд і мовив:

— Нас до тебе, пане кошовий, відрядив вільний отаман Северин Наливайко із пропозицією об'єднати його та твої зусилля, щоб раз і назавжди спільними зусиллями припинити вилазки татарських бусурманів на наші землі, зупинити руйнування поселень, не допускати більше захоплення ясиру клятими кочовиками і...

— Стривай, стривай, — перервав промовця Ян Оришевський, — давай–но для початку дещо з'ясуємо, а вже після того й поговоримо... якщо буде про що говорити! Поясни–но от що: з яких це пір Северин Наливайко, що відрядив тебе до нас, називається вільним отаманом, коли він от вже скільки років поспіль служить сотником надвірної корогви у старого князя Костянтина Василя Острозького?

— Вже понад чотири місяці минуло відтоді, як Северин Наливайко залишив князівську службу, — бадьоро відповів посланець. — Відтоді він і став називатися вільним отаманом, бо не служить більш нікому, окрім себе самого.

— А ти часом не брешеш?.. — з певною іронією продовжив допитуватися кошовий.

— Як можна?! — щиро здивувався козак.

— А ну ж бо перехрестися!

Той щиро перехрестився.

— Що ж, продовжуй.

— Отож, за цей час вільний отаман Наливайко найняв своїм коштом дві з половиною тисячі нереєстрових козаків. Потім пішов на Валахію[67], розгромив фортецю Паркани, перехопив там кримських бусурманів, що прямували на Унгарію[68], перебив усіх до єдиного і повів із собою безліч коней. Тепер же пан вільний отаман Наливайко перебуває у Брацлаві, де має намір дочекатися твоєї, пане кошовий, відповіді щодо нового походу на Валахію — тільки щоб тепер вже вам разом іти!..

Ян Оришевський знову обмінявся багатозначущими поглядами з Григорієм Лободою й не запитав, а мовив задумливо, з ледь вловною іронією, немовби розмірковуючи вголос:

— Отже, вільний отаман Северин Наливайко вже забув, як півтора року тому воював проти запорожців і полеглого під Черкасами славетного полковника Криштофа Косинського. Вільний отаман також сподівається, що коли це позабув він сам, то ми позабули вже й поготів.