Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

Посланець знову вклонився кошовому в пояс і мовив навмисно безпристрасним голосом:

— Вільний отаман Северин Наливайко, відряджаючи мене на Січ, знав, що панове запорожці не забули минулого, а тому просив передати вашій милості наступне. Якщо ви, пане кошовий, згадаєте про битву під П'яткою, то не прогнівившись на таке нагадування, зможете згадати також, що пан Наливайко в той час служив сотником надвірної корогви князя Костянтина Василя Острозького. А оскільки старий князь керував тією битвою, то пан сотник виконував належні обов'язки — особисто охороняв свого пана на чолі людей з надвірної корогви! А тому в самій битві участі не брав — отже, ніякої провини проти високоповажних запорожців не має, окрім тієї, що свято виконував свої обов'язки, як і велить честь воїна.

— Ловко говориш... — почав Ян Оришевський, але вклонившись йому в пояс втретє, посланець додав:

— Нехай не прогніваєтся пан кошовий на те, що насмілююся перервати його милість, але це ще не все.

— А що ж іще?..

— А те, що щиро прагнучи домогтися примирення й усілякої милості у високоповажних запорозьких козаків, вільний отаман Северин Наливайко готовий послати їм у якості подарунку тисячу... а у разі потреби навіть понад півтори тисячі коней із числа захоплених у татарських бусурманів в останньому поході.

Почувши це, Григорій Лобода, що стояв праворуч від кошового, не втримався й захоплено крекнув. Звісно ж, годі й заперечувати: вільний отаман виявляв просто надзвичайну щедрість!

— Пан Северин Наливайко дуже розраховує на успіх у справі примирення з вельмишановними запорожцями і сподівається на об'єднання наших зусиль для оборони рідної землі від набігів клятих кримчаків, — тепер голос посланця зробився напрочуд м'яким. — Він збирається найближчим часом напасти на Кримське ханство й закликає приєднатися все запорозьке панство, яке тільки побажає піти разом із ним.

— Ну, і що ти про все почуте скажеш, пане гетьмане? — настільки тихо, щоб слова їхні не долетіли до посланців, запитав Ян Оришевський, трохи схиливши голову до правого плеча і мружачи ліве око, немовби прицілюючись у невидимого ворога.

— А навіщо зі мною радитися? — у тон йому запитав Григорій Лобода.

— А все–таки?..

— Зрозуміло, пане кошовий, я маю що сказати у цій справі...

Тут гетьман витримав багатозначну паузу й закінчив:

— Але говоритиму лише при всьому запорозькому коші.

— А чого ж це так?..

— Та тому!

— А ти мені для початку скажи. Мені одному. Я все–таки кошовий отаман Війська Запорозького.

— Я в жодному разі не зазіхаю на твоє становище, пане кошовий!

— Надміру потайливий ти, пане гетьмане.

— Та таким уже народився...

— Надміру потайливий, коли не потрібно. Ой, дивися, не доведе тебе до добра твоя потайливість[69]!..

Григорий Лобода зміряв з голови до ніг оцінюючим поглядом присадкуватого кремезного Яна Оришевського, подумав ще трохи й відповів уже не просто тихо, а ледь чутно:

— Та розумієш, одержав я тут нещодавно звісточку від імператора Священної Римської Імперії Рудольфа ІІ щодо однієї справи...

— Якої такої справи?

— Імператор просить допомогти йому з турками розібратися[70]. Щедро винагородити за послуги обіцяє. А коней у мене катма — сам знаєш... Тому вже близько півмісяця я, вважай, тільки про те й думаю, де б добрих скакунів роздобути в достатній для далекого походу кількості, а тут...

— А–а–а, зрозуміло, зрозуміло! — кивнув кошовий. А про себе подумав: «Ох, і хитрий же ти, пане Лобода! Мені нічогісінько про те не сказав — отже, хотів коней потихеньку роздобути з тим, щоб і славою себе вкрити, і винагороду від імператора одержати... А тепер усе склалося так, що нічого приховати не вдається. Ну, диви ж, пане гетьмане, згадаєш ти колись моє попередження — тільки щоб пізно для тебе не було».

— Загалом, пане кошовий, я тобі про все повідав, настав час довідатися думку запорозького коша, — тим часом підсумував Лобода.

— Ну, то нехай так і станеться.

І обернувшись назад, Ян Оришевський гучно крикнув:

— А ну ж бо, бийте в литаври: загальний збір!!!

Коли на головному майдані зібралися всі курені, кошовий коротенько виклав суть послання Северина Наливайка, а потім мовив замислено:

— Однак у всій цій справі, панове запорожці, дещо не завадило б усе–таки остаточно прояснити. А тому я хотів би спитати, чи брав хтось із вас участь у битві під П'яткою? Якщо є така людина, то хай негайно ж вийде наперед.

В одному місці ряди запорожців розступилися, й звідтіля вийшов міцний плечистий козак.

— Ти хто такий будеш? — запитав Ян Оришевський.

— Корній Билина, батьку, — відповів той.

— Ти бився під П'яткою торік узимку?

— Та не те щоб дуже бився...

— А що ж тоді робив?

— Я виїхав позмагатися у молодецьких двобоях, перш ніж битва розпочалася. Першого суперника звалив разом з конем, другий же проштрикнув мені бік концежем, вдарив настільки сильно, що навіть кольчугу порвав. От...

Корній Билина задер