Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

— Отже, після поранення ти не бився?

— Спочатку мене віднесли в табір, зупинили кров і перев'язали. А вже коли шляхтичі своїми гарматами порозбивали наші вози, і шляхетська кіннота увірвалася в табір — тоді й мені мимоволі довелось битися.

— Добре, козаче... А тепер скажи, чи бачив ти серед тамтешніх супротивників сотника надвірної корогви Северина Наливайка?

— Ні, батьку! Княжича Януша Острозького бачив, князя Олександра Вишневецького бачив, сотника Северина Наливайка не бачив.

— А інші бачили?

— Не чув я про таке, батьку. От хіба що пан сотник за наказом свого хазяїна допомагав ховати загиблих козаків... Оце справді було! Тоді я його серед інших дійсно бачив. Але сталося це вже в наступні дні після битви.

— Добре, дуже добре.

Після цього одним помахом руки відпустивши Корнія Билину назад у свій курінь, кошовий звернувся до запорожців:

— Отже, панове, ви все вислухали. Що ж скажете про те, чи винен Северин Наливайко, який служив сотником надвірної корогви князів Острозьких, а нині є вільним отаманом, у пролитті козацької крові в битві під П'яткою?

— Та, мабуть, що й не винен... — пролунав звідкись невпевнений боязкий голос.

— Голосніше говоріть, панове, бо не чутно!..

— Невинний!!! Невинний!!! — закричали козаки тепер уже дружно.

— Добре, панове, дуже добре. А тепер з вами говоритиме пан гетьман Григорій Лобода.

— Панове! — звернувся до запорожців гетьман. — Імператор Священної Римської Імперії Рудольф вже півмісяця тому звернувся до мене з проханням надати йому потайки допомогу у війні проти турків. Імператор хоче, щоб я зібрав добровольців для походу, обіцяє за це щедру платню. А тут і вільний отаман Северин Наливайко дарує нам понад півтори тисячі коней, які в поході будуть досить доречними. То чи підете зі мною на турків, панове?!

— Та–а–ак!!! — захоплено заревіли тисячі здоровезних горлянок.

— На Валахію, на Унгарію підете?..

— Та–а–ак!!!

— За віру!!!

— Та–а–ак!!!

— За волю всіх земель християнських від гніту магометанського!!!

— Та–а–ак!!!

— А хто не захоче з паном гетьманом Лободою йти, той нехай до вільного отамана Северина Наливайка приєднується для війни проти Кримського ханства! — крикнув кошовий.

— Та–а–ак!!! На Крим, на Крим!!!

— От і добре. Отже, готуймося до походу, панове!!!

— А–а–а–а!..

І треба ж такому статися: ледь–ледь до Брацлава підтягнувся півторатисячний загін запорожців, тільки–но козацькі проводирі встигли зустрітися з вільним отаманом Северином Наливайком, щоб остаточно вдарити по руках і відправитися в похід на південний схід на кляте Кримське ханство — отож у цей самий момент прискакав на змиленому коні гонець і приголомшив усіх жахливою новиною. Виявляється, якихось пару днів тому через Молдавське князівство вихором пронеслася величезна орда кримчаків на чолі ледь не з самим ханом Кази ІІ Гіреєм! Бусурмани через Буковину увірвалися на Галичину й Покуття, далі понеслися на Волинь, розоряючи та спалюючи на своєму шляху все, що не було можливості захопити й відвезти із собою...

Ясна річ, всі попередні плани майбутнього походу довелося терміново переглядати. Насамперед, можна було понадіятися на обов'язок сейму захистити землі Польської Корони від бусурман. Але чи станеться це насправді?! Якщо ж не звертати уваги на тривожні відомості й увірватися в Крим, що залишився без хана (тобто діяти так, немовби нічого не відбулося) — чи не перетвориться отакий взаємний набіг на своєрідне суперництво між кримчаками й козаками, хто чиї землі краще пограбує?! Що тоді станеться з жителями Буковини, Галичини, Покуття й Волині? Скількох треба буде ховати, визволяти або викуповувати з полону? Та й чи вдасться викупити...

Загалом, від ідеї негайного вторгнення в Кримське ханство довелось відмовитися. Насамперед, треба наздогнати клятих ординців і розгромити, поки вони не повернулися у свої володіння. А як це зробити: самостійно — або все–таки разом з гетьманом Григорієм Лободою?! Адже навздогін його війську можна послати гінця з проханням повернутися назад... Як же краще вчинити?

— Та чого вже там, самі впораємося! — насамкінець вирішив Северин Наливайко. — Що ж до пана Лободи, то нехай іде, куди збирався: якщо він почне діяти в Молдавії й Угорщині — хтозна, може, це змусить клятих татар повернутися туркам на допомогу?! Нам же від цього полегшає.

Після короткої суперечки, всі поступово визнали правоту вільного отамана й вирішили наздоганяти ординців без сторонньої допомоги. Гінця ж, який привіз сумну звістку про татарське вторгнення, відіслали до запорожців — передати прохання бути напоготові й спробувати перехопити кримчаків по дорозі назад. Самі ж кинулися в погоню.

Проходячи повз Бар, Северин Наливайко попросив допомоги в місцевого старости Станіслава Гульського. На надмірну щедрість вільний отаман не розраховував: хоч би просто дали, що тільки можуть... Однак всупереч очікуванням, барський староста взагалі відмовився допомагати!!! Не вважав за потрібне виділяти ні людей, ні свіжих коней, ні грошей, ані навіть їстівних припасів якомусь, бачте, «наброду», яким керує невідомо хто!.. Принаймні саме таку відповідь передав Северину Наливайку через свого посланця Станіслав Гульський.

— Ну що ж, передай пану старості, що ледь наздогнавши й розгромивши ординців, я насамперед повернуся під стіни Бара! І тоді пан староста довідається, хто я такий!.. — скреготнувши зубами від обурення, мовив посланцеві вільний отаман, ображений до глибини душі. — Отак і передаси панові старості: я йому особисто все поясню!!! Саме я. Оцими от руками.

І Северин Наливайко здійняв над головою стиснуті кулаки.

Козакам так і не вдалося наздогнати