Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

Костянтин Василь махнув рукою й нею ж прикрив рота. Насправді він раптом відчув, що просто втомився лицемірити перед цим кришталево чесним, хоча й недоумкуватим чоловіком. Таке в житті старого князя ставалося нечасто... але все–таки іноді ставалося. І треба ж, щоб саме сьогодні!.. Та ще й у присутності кого — уже колишнього сотника! Хоча насправді — спадкоємця князя–лицаря Дмитра Федоровича Сангушка й високошляхетної княгині–мучениці Олени Іллівни Острозької...

Втім, знати про це Северину зовсім необов'язково. От і нехай собі йде. Ще з'явиться, нікуди не дінеться! Повернеться за грішми для найму війська...

Між іншим, щодо грошей старий князь його не обдурив! Однаково ж кошти, необхідні для найму доброго війська, були лише незначною часточкою привласненої ним спадщини, якою по справедливості мав би володіти саме цей вояк — Северин Наливайко.

Князь Острозький втомлено прикрив очі й лише по голосних звуках кроків зрозумів, що колишній сотник справді йде геть, не оглядаючись на залишеного пана. Що ж, нехай іде! Нехай іде й тим самим допоможе втіленню в життя амбітних планів самого Костянтина Василя!

Князь згадав, як ця чудова ідея спала йому на думку. Було це відразу ж після дня Миколи Зимового. Мерзлякувато кутаючись у теплу накидку, він сидів тут же, у цьому самому залі, й згадував найбільш видатні моменти чергового прожитого року. Безумовно, найважливішою цьогорічною подією став розгром заколотника Криштофа Косинського.

Хоча...

Так, якщо добре подумати, то найбільше старому магнатові запам'яталася не кровопролитна битва під П'яткою й навіть не наступна вірнопідданська присяга втихомиреного, приниженого бунтівника, а останнє засідання комісії в Дубенському замку. Те саме, на якому все вирішилося... Але чому?! Що такого важливого було сказано або зроблено на цій нараді?..

Неодноразово перебираючи у пам'яті її подробиці, Костянтин Василь зрештою зрозумів, що справа була у двох речах. По–перше, йому чітко запам'яталися хвилювання й навіть відвертий переляк, що майнули в очах князів, коли ті дізналися про рух повстанців у напрямі Волині. По–друге, дуже показовим було самоусунення від справи коронного гетьмана табору Станіслава Жолкевського.

Складені докупи, ці два моменти свідчили багато про що. Криштоф Косинський надумав бунтувати проти магнатів Острозьких — і цілком закономірно програв. А якби знайшовся якийсь інший ватажок бунтівників, що повстав би проти менш заможного шляхетного сімейства — цікаво, тоді б як усе обернулося?! При тому, що королівська влада умила руки, результат був би набагато менш передбачуваним...

Не слід втішатися ілюзіями, нібито козаки швидко вгомонилися. Облога Черкас людьми все того ж Криштофа Косинського свідчила, що бунтівний дух все ще живий. Отже, і реєстрове козацтво, і тим паче вільне січове, і, ясна річ, усіляка голота зараз нагадують суху степову стерню, готову спалахнути від найменшої іскри. Шляхта знов перелякається, а королівська влада напевно знов ухилиться від обов'язку захищати їх перед голотою. А отже, князьки–боягузи одразу ж почнуть шукати захисту.

До кого ж під крильце вони кинуться?! Зрозуміло, до наймогутнішого і найзаможнішого князя всієї Речі Посполитої — тобто, до нього, до Костянтина Василя: нехай втішить і захистить!!! Отже, якщо грамотно скористатися сформованою на сьогодні ситуацією, можна спробувати реалізувати давні амбіції та плани...

Усвідомивши все це, старий магнат покликав до себе Дем'яна, якому наказав негайно об'їхати віддалені володіння Острозьких і з'ясувати, чи не з'являлися там останнім часом татарські розвідники? Бо зима у розпалі, ріки й озера позамерзали — настав нарешті підходящий час для бусурманських набігів! Більше того, Дем'яну пропонувалося привезти із собою одного–двох свідків татарських наскоків: Костянтину Василю чомусь захотілося особисто поговорити з бідолахами.

Доручення було виконане з точністю й акуратністю, властивими вірному князівському посланцеві. Через пару тижнів, уже після свята Обрізання Господнього[65] Дем'ян повернувся і привіз в Острог двох смертельно переляканих дівок, що розповіли про всі можливі жахи наскоків татарської розвідки. Зрозуміло, при цьому був присутній і сотник надвірної корогви Северин Наливайко. Князь прекрасно розумів також, що крім цього, Дем'ян повинен був окремо розповісти братові про деякі подробиці своєї поїздки.

І от результат: чесний і прямодушний Северин Наливайко нарешті вирішив залишити князівську службу для того, щоб сколотити власний бойовий загін і дати відсіч украй знахабнілій татарві. Саме на таку його реакцію Костянтин Василь і розраховував! Що ж, нехай спробує... Нехай!

Князь посміхнувся, бо прекрасно розумів: люди з такою вдачею, як у Наливайка, насправді мають потребу в зовнішньому керівництві, а втративши його — неминуче роблять помилки. Отже, нинішнє рішення Северина залишити князівську службу могло мати три наслідки.

Якщо діями Наливайка вміло, хоча й непомітно (навіть для нього самого!) керувати, він розчистить колишньому панові шлях до влади.

Якщо послабити керівництво, Северин неодмінно наламає дров. Тоді його можна буде легко прибрати зі сцени... ба навіть усунути фізично! І на цьому піднятися, звеличитися.

У самому ж крайньому випадку, якщо знахабнілого, неконтрольованого Наливайка усуне хтось інший — тоді принаймні відпаде небезпека того, що в якийсь далеко не прекрасний день він все–таки дізнається про таємницю свого походження... і, чого доброго, почне вимагати належну йому спадщину! От і нехай забирається на війну!!! Баба з воза — кобилі легше.

А на грошову допомогу колишньому слузі найбагатший магнат Речі Посполитої в будь–якому разі не поскупиться...

І справді, князь виконав обіцяне. Через два місяці колишній сотник надвірної корогви старого князя Острозького гордовито повідомив у листі канцлерові й великому гетьманові коронному Речі Посполитої Яну Замойському про те, що під його рукою «товариства чимало в купу зібралося». Хоча вже відіславши лист, Наливайко по зрілому міркуванні вирішив, що кашу маслом не зіпсуєш... і заходився обдумувати, як би обзавестися ще одним надійним союзником.

Поза сумнівом, Григорія Лободу дуже цікавило, чиї саме посли переправляються зараз на Хортицю, але високий статус козацького гетьмана не