Микола Миколайович Панов - В океані

Замигало попереду червоне виразне світло-клотик «Пінгвіна».

— З «Пінгвіна» запитують, — доповідав Жуков: — «Не бачу маячного вогню, чи продовжувати заданий курс?»

— Бачу білий мигаючий вогонь! — пролунав із темряви голос Михайлова.

Всі подалися вперед. І справді далеко-далеко праворуч з'явилася біла світлова пляма. Заблищало, рівномірно спалахуючи й погасаючи, довгождане світло маяка.

— На дванадцять хвилин помилився-таки в розрахунках, штурмане, — тихо сказав Сливін над вухом Курнакова. В його голосі чувся легкий докір і водночас величезне полегшення. — Скільки градусів поворот, кажете?

— Поворот тридцять два градуси, тримати курс шістдесят сім градусів…

Курнаков знову пеленгував маячний вогонь.

— Час повороту вийшов!

Він до болю в очах вдивлявся в далеке світло. Так, безперечно, це білий мигаючий вогонь… Маяк, установлений на зюйд-вестовому кінці острова Скумкам… І в той же час. Чому він відкрився так пізно?

«В звичайних умовах слід було б віддати якорі, дочекатися ранку, щоб уточнити своє місце, — майнула думка. — Але тут не станеш на якір, на цих океанських величезних глибинах…»

— Сигнальники, передати на «Пінгвін»: «Тримати курс шістдесят сім градусів!» — наказав Сливін.

Курнаков повільно увійшов до рубки. Помилка в обчисленні на дванадцять хвилин… Може, Ігнатьєв на своїй вахті, захопившись віршиками, не врахував величини дрейфу, а він не помітив помилки?.. Так, ось і пояснення… Молодший штурман не врахував дрейфу від зустрічного вітру, а він вчасно не виправив помилки…

Курнаков дивився на годинник, на репітори гірокомпаса й лага. Не хотілося піднімати очей на лейтенанта, який тихо ввійшов, зупинився біля штурманського столу. Все-таки мигцем глянув і побачив, з яким непорозумінням вдивляється Ігнатьєв у сірожовту гладінь навігаційної карти.

Особливо дратував зараз Курнакова світлий чуб, що спадав на очі лейтенанта. Засмучений Ігнатьєв забув навіть заправити волосся під кашкет.

— Так, прокладку вести — це вам не віршики писати, — майже мимоволі сказав Курнаков.

Ігнатьєв спалахнув, повернувся до нього. Але Курнаков думав уже про інше. Все ж щось бентежило його в цьому маячному вогні, що так пізно відкрився.

Загудів пущений квапливою рукою ехолот. Курнаков вдивився в червоні спалахи над цифрами глибин. Рвонувся до переговорної труби.

— На містку!

Йому перехопило голос, він навіть підніс руку до горла, але величезним зусиллям волі оволодів собою.

— На містку! Різко зменшуються глибини. Йдемо до небезпеки!

Ще раз глянув в ехолот, кинувся на місток.

— Повний назад! — почув він команду Сливіна. Дзвякнув машинний телеграф.

— Сигнальники, передати на «Пінгвін»: «Повний назад!»

Усе, що було далі, злилося у вихор вражень, які витісняли одне одного.

Як і раніше, працювали під палубою машини, але свист вітру в снастях став тихшим. Рвонулися з-за корми спінені хвилі. І водночас різкий поштовх, як удар електричного струму, потряс місток.

— Що там на юті? — крикнув Сливін.

Пробіг по містку, перехилився через поручні.

По палубі, по металевих східцях трапів лунав тупіт багатьох ніг. Одразу посилилася качка. Криголам перевалювався з борту на борт. Ігнатьєв, вибігши із штурманської рубки, вхопився за кронштейн.

— Лопнули буксири! — пролунав голос із темряви. — Боцмана Птицина зачепило тросом!

Із-за корми, де тьмяно блищали вогні доку, квапливо мигав прожектор.

— Семафор з доку! — голосно, збуджено читав Жуков: — «Порвані обидва буксири. Стоїмо на місці. Торкнулися грунту».

— Включити великий прожектор! — скомандував Сливін. — Обидва якорі до віддачі приготувати!

Шиплячи, спалахнув над містком. прожектор. Ввігнуті дзеркала кинули в темряву слігіучояскраве світло. Світловий стовп ковзнув по воді, в його промінні ясно виникли ртутні смуги косо падаючого дощу. Позаду, у відповідь, піднявся з темряви прожекторний промінь. Він сяяв з однієї із докових башт, стало видно, як б'ються біловерхі хвилі в понтони і по широкій палубі біжать маленькі постаті людей.

— По місцях стояти, на якір ставати! — гримів голос капітана Потапова.

— Віддати лівий якір!

І трохи згодом:

— Віддати правий якір!

— Капітан, штурман, заступник по політчастині — до мене! — пролунав голос Сливіна, що перекрив гуркіт якірних ланцюгів.

Прожекторний промінь мчав над містком у темряву. Дощ стікав тонкими струминками з лакованих козирків кашкетів. Капітан першого рангу вийняв цигарку і, забувши запалити, м'яв мундштук у мокрих пальцях. Але гучний голос начальника експедиції був сповнений упевненості й сили — таким голосом віддавав він накази у воєнні дні, під дулами фашистських батарей.

— Капітане! — командував Сливін. — Тільки-но уточню обстановку — знімемо док з мілини, відведемо на глибоке місце. Ваше завдання — в найкоротший строк завести нові буксири.

— Буде виконано. — Залите дощовими струменями обличчя Потапова не здавалося більше меланхолійним, збуджено горіли очі.

— Штурмане! — повернувся Сливін до Курнакова. — Визначте глибини навколо. Дайте мені місце поблизу — достатньої глибини для постановки доку на якір. Коли знімемо док з мілини — весь час доповідатимете особисто мені про зміни глибин.

— Єсть! — сказав уривчасто Курнаков.

— Юхиме Овдійовичу! — глянув Сливін на Андросова, який щойно збіг на місток. — Мобілізуйте весь особовий склад — на чолі з комуністами й комсомольцями — на негайне виконання наказів. З'ясуйте, що з Птициним.

— Боцман Птицин керує вибиранням порваних тросів, — доповів Андросов. Вода капотіла з козирка його кашкета, ван хотів витерти пальцями козирок, але криголам хитнуло, Андросов ухопився за поручні. — Я тільки що говорив з Птициним.

— Доповідали тут, що його зачепило тросом…

— Птицин був на кормі, коли лопнули буксири. Він упав, а зараз знову на ногах, відмовився піти в лазарет… Він комуніст і агітатор, — просто сказав Андросов.

Курнаков пройшов у штурманську рубку. Раптом відчув себе дуже втомленим, давалися взнаки довгі години напруженої вахти. Дивився немов у сні, як Ігнатьєв і Чижов схиляються над навігаційною картою.

— Якщо недостатньо врахували дрейф, хоч на градус допустили помилку в обчисленні, — говорив Чижов, — це, товаришу