Василь Головачов - Простір неспокою

О другій годині ночі він тремтливими руками зняв контактор і зморено відкинувся на спинку крісла. Точно так сидів у цьому ж кріслі місяць тому Кирило Травицький, але Гнат того не знав. Минуло півгодини, перш ніж крізь стихаюче гудіння крові до мозку пробилися сторонні звуки. Гнат прислухався і збагнув, що то сигнал вхідного автомата. Хтось просив дозволу ввійти.

Гнат через силу підвівся й відчинив двері. Перед ним стояла Аларіка.

— Ти тут! О господи! — притиснулася до нього і міцно обняла за шию.

— Як ти мене знайшла?

— Думала, з тобою щось сталося… раптом заболіло серце… Цілий місяць ти не дзвонив, і я зрозуміла — тобі потрібна допомога, але просити її ти не…

— Не зміг би, — мовив Гнат і поцілував її в щоку. — В мене горе, Ріко, загинув Травицький…

— Я знаю… Але ж ти не винен.

— Може, й не винен. А все-таки… Він наштовхнув мене на одну думку!..

І цієї миті у Гната в мозку зринуло тривожне: “Тритон! Експеримент небезпечний! Мерщій в управління!..”

Він ступив крок, але ноги були як мотузяні. Гнат заточився і мало не впав. Перелякана Аларіка допомогла йому добратися до крісла, і він одразу потягнувся рукою до пульта зв’язку.

Кілька хвилин пішло на марні розшуки Керрі Йоса, потім Гнат згадав, що найлегше ж подзвонити диспетчеру відділу, і викликав чергового. Керрі Йос і Станіслав Томах мали тепер бути на Тритоні, і додзвонитися до них можна було тільки через спецканал рятувальної служби.

Спалахнув віом і перетворив лабораторію на диспетчерський пункт.

— Слухаю вас, — підвела голову статечна жінка-диспетчер з великими уважними очима.

Гнат назвав себе, коротко виклав своє прохання, і жінка зв’язалася з Тритоном.

— На Тритоні нікого з керівників експерименту “Галактичне просвічування” немає, — сказала вона, вислухавши відповіді абонентів. — Усі зараз на борту крейсера “Великий”. А Керрі Йос годину тому вилетів на Землю…

— Я-а-ак на Землю? — збентежено вигукнув Гнат. — Навіщо?..

Диспетчер із співчуттям поглянув на його розгублене обличчя, збираючись вимкнути зв’язок.

— Постривайте, — благав Гнат. — Тоді викличте Станіслава Томаха або Микиту Богданова, вони на крейсері…

Однак ні Томаха, ні Богданова на “Великому” теж не виявилося.

— Може, вас з’єднати з керівником експерименту, — перейнялася тривогою Ромашина диспетчер.

Гнат глянув на годинник: до початку експерименту лишалося трохи більше двох годин.

— Спробуйте, будь ласка, — хрипко мовив він і відкашлявся. — Хоча… ні, дякую, краще з’єднайте з ким-небудь з відповідальних за безпеку від управління.

Віом змигнув і зображення в ньому змінилося: замість круглого, приміщення диспетчерського пункту перед Гнатом відкрився трикутний командний зал крейсера “Великий”. Біля центрального пульта координатора команд стояла група людей, серед яких Ромашин упізнав Дикушина і всюдисущого Генрі Бассарда у формі офіціала УАРС. Певне, він тут і був офіціальним представником управління.

Бассард у відповідь на виклик з подивом глянув на диспетчера центру і підступив ближче до відеокамери.

— У вас до мене справа? — запитав він з притиском на останньому слові.

— До всіх, — хрипко проказав Гнат. — І до вас теж. Річ у тім, що я зробив нові обчислення ТФ-вибуху, врахувавши деякі сумніви… точніше, рекомендації Кирила Травицького. Експеримент проводити не можна, він небезпечний, і небезпечний насамперед не нам, а…

— Про що ви?! — перебив Гната Бассард. — Розрахунки вибуху зроблені давно, їх перевіряли спеціалісти, і ваші нові обчислення на основі “деяких сумнівів”… Погодьтеся, що говорити тепер, небезпечний чи ні запланований вибух… Та й самі ви визнаєте, що він загрожує не нам. А кому?

— Іншим… Іншим розумним істотам.

— Іншим? А хіба є докази, що інші існують? — запитав Бассард знущальним тоном.

— Не блазнюйте! Ми були на “Червоній книзі”…

— З цією вашою “Червоною книгою” ще треба розібратись. Я казав і не побоюся сказати знову, що то — міраж, фата моргана, чуєте? До речі, а яке нам діло до інших розумних істот? Експеримент не загрожує навіть Тритону, а ви оплакуєте всю галактику!

— В попередніх обчисленнях вибуху не враховано фазових переходів…

— Даруйте, мене ждуть. І повірте, ми зробили все необхідне для безпеки Системи. — Бассард повернувся до Гната спиною і через плече кинув: — Вас, здається, теж ждуть?

Кров ударила Гнатові в голову, стиснулися кулаки, але зусиллям волі він стримав себе. Отямився від голосу диспетчера. Жінка дивилася на нього з віома і щось говорила.

— Що? — не зрозумів її Гнат.

— Зв’язок у ТФ-діапазоні припиняю, — повторила диспетчер. — Наказано перейти на світловий і радіо. Вибачте…

Віом згас.

Гнат безпорадно глянув на Аларіку, що стояла поруч. Аларіка ніжно, як це вміють робити тільки жінки, провела рукою по його щоці.

З пульта пролунав тритональний сигнал загальної уваги. Гнат машинально ввімкнув віом.

— Передаємо оголошення, — сказав диктор Центрального інформбачення. — У зв’язку з проведенням експерименту на супутнику Нептуна Тритоні, пасажирські лінії таймфагів не працюватимуть з четвертої до шостої години за середньосонячним часом. Повторюю…

Гнат кинув погляд на відеобраслет: йшла четверта година ночі за московським