Василь Головачов - Простір неспокою

Кирило Травицький загинув, так і не встигнувши сповістити, що він хотів довести своїм експериментом. Майже усі в управлінні вважали, що він загинув безглуздо, і тільки Богданов, Томах і Гнат були іншої думки, хоч і не мали доказів. Єдиний відомий факт: за завданням Травицького фахівці змонтували пересувну ТФ-камеру, але для чого вона знадобилася, не знав ніхто.

— Ясно як божий день: він хотів під час експерименту бути в ТФ-камері, — сказав після триденного розгляду нещасного випадку Томах на короткій нараді в керівника УАРС. — У камері була апаратура синхронізації пуску.

— Але як це перевірити? — буркнув Спенсер. — Так чи інакше, а конкретний винуватець загибелі Травицького — ваш відділ.

— Ми не знімаємо з себе провини, — блимнув почервонілими очима Керрі Йос. — Та, на жаль, Кирило не залишив жодних записів, які б відкрили нам його наміри, і що він мав перевірити — невідомо.

— А я думаю — чи випадковість це? — мовив Богданов, косуючи на Томаха. — Що як знову втрутилось Око?

Він, мабуть, згадав зникнення брата.

— Око не може бути байдужим, — похитав головою Керрі Йос. — У цьому випадку воно діяло б далеко рішучіше. Зникнення Василя Богданова, звісна річ, якось пов’язане з появою Ока, але в цій події багато загадкового й випадкового. Те ж саме можна сказати й про загибель Травицького. Між іншим, не завадило б перевірити характеристики змонтованої за його вказівкою ТФ-камери.

— А що це нам дасть?

— Не знаю. — Керрі потер пучкою шрамик на лобі. — Може, й нічого. Очі часом бувають сліпі, треба шукати серцем…

“Може, й нічого… — подумав за ним і Гнат. — І все-таки, що хотів перевірити Кирило? Нову конструкцію камери? Ціною життя? Безглуздя!.. Він або погано розраховував час на шляху до камери, або його просто затримали, от і не встиг долетіти. Але мета, мета?

Експеримент в Австралії пройшов вдало… якби не смерть Травицького. ТФ-промінь пронизав галактику і вихопився за її кордони, антени спіймали відбитий сигнал рід згустків матерії, що трапилися на шляху променя, і вчені засіли за нові розрахунки, з нетерпінням очікуючи великого вибуху на Тритоні.

Частота таймфага… нестандартна частота… Кирило не залишив записів щодо цього… не залишив…”

Гнат раптом згадав, як на місці загибелі Травицького один з лікарів сунув йому в руку якийсь плоский предмет — коробочку. Де ця коробочка? Може, в кишені? З досадою поморщився: костюм інший. Той, старий, місячної давності, вже, здається, в утилізаторі. Але не міг же він не перевірити кишені, перш ніж кинути костюм туди…

Вдома він понишпорив у шафі і намацав у кишені куртки жовту коробочку. Там щось торохтіло. Відкривши, побачив кристал домашнього відео. Гарячково налаштував відеопроектор і вставив молочно-білий циліндр в отвір копіра. На відеопласті з’явилося зображення кімнати, в якій біля пульта обчислювача сидів живий Травицький і розмовляв сам з собою.

— Кириле! — глухо мовив Гнат. — А всі гадали, що ти не лишив записів…

“Отже, проблема не розв’язується трансгресивно, — сказав Травицький, дивлячись кудись поперед себе. — Можливо, вона взагалі не розв’язується з позицій нашої фізики. Ти розберися Гнате, ти зможеш…”

Гнат скам’янів. Травицький, мертвий Травицький, звертався до нього, живого. Ніби знав, що Гнат перший почує його.

“Тепер далі. — Кирило змінив позу, поклав руку на пульт. — Експеримент необхідний, це безперечно, але я боюся, що мала потужність вибуху дасть якісно інші характеристики ТФ-поля. По-перше, бідність спектра і, можливо, навіть відсутність гармонік, на яких працюють таймфаги дальнього зв’язку. По-друге, варто ще раз наголосити, що ТФ-поле не має нічого спільного з матеріальним силовим полені, це властивість простору, пов’язана з його топологією. І по-третє… — Травицький звів очі, і в Гната до болю стиснулося серце. — По-третє, як знати — чи не скористається ще хто-небудь у галактиці частотами таймфагової мережі, які збудяться під час великого вибуху. Адже ми збираємося — не багато й не мало — струсонути всю ТФ-метрику простору…”

Зображення затяглося кольоровим туманом. Ледь чутно клацнув замок копіра, запис скінчився.

Кілька хвилин Гнат сидів непорушно, потім вийняв кристал відеозапису, одягнувся і вийшов з дому.

До Інституту ТФ-зв’язку він потрапив через годину, коли вже повечоріло. У знайомій лабораторії горіло світло, а на колишньому Гнатовому місці працював незнайомий опасистий чоловік у блакитному костюмі, що кидав виклик м’якому кольоровому комфорту кімнати.

Привітавшись і трохи повагавшись, Ромашин сів за пульт свого комбайна.

Спочатку Гнат пройшовся по етапах обчислення ТФ-вибуху, що забрало півтори години часу й силу-силенну енергії. Довелося вдатися до тонізуючих препаратів, хоч їх вживання під час роботи і заборонялося інструкцією. Результат обчислення нічим не різнився від попередніх висновків, та, власне, іншого Гнат і не чекав.

“Проблема не розв’язується трансгресивно”, — повторив він подумки слова Травицького. — Може, я проходжу повз вирішення, не помічаючи його? Всі характеристики вибуху розраховані з точністю до сорокового знака, частоти полів визначені, з Тритоном нічого не станеться, хіба що пробіжить п’ятибальна хвиля “тритонотрусу”… Що ж іще?

Спектр частот, — згадав він. — Кирило натякав про спектр частот, на яких працюють наші стаціонарні таймфаги… Що він хотів сказати? Струс усієї ТФ-метрики…”

Що хотів перевірити Травицький, здійснюючи експеримент в Австралії? Кирило летів до камери таймфага, щоб дізнатись, як впливає ударна ТФ-хвиля на стан каналів під час ТФ-передачі на частоті вибуху! Він вирішив випробувати дію хвилі на собі й… не встиг! Навіщо він летів? Хіба не можна було встановити в камері регістратори?!

Двічі під час роботи спрацьовував автомат психонавантаження, і двічі