Марина та Сергій Дяченко - Відьомська доба

білим яблуком проповзла довга хмара знетями. Корова злякано смикнула вухом; жодного звуку, але в голосний запах нічного лану встромилася ядуча голка диму.

Вона судомно зітхнула.

Світ — пустище; її щастя ілюзорне. Корова — порцелянова іграшка, сила — млявий вітерець…

(Шукай…)

Вона — заблукана донька. Вона не знайде матері — надто великий лан, надто високо стоїть зелене жито.

Івга заплакала.

— …Я не хочу сказати, що кожна дівчина зараз — небезпечна! Дівчата в більшості своїй — корисні для суспільства. Але не будемо ховати голову під крило — ви знаєте, що за останній місяць число відьом подвоїлось? Не знаєте!.. Не виключено, що за тиждень воно потроїться. Усі ті, кого наша славетна Інквізиція тримала на обліку, а отже, на волі… зараз діючі. Ті, хто завтра отруять вашу воду, нашлють моровицю… Ви встигли забути, що це таке. Можливо, вже за рік відьми створять власну «інквізицію»! І нас із вами, які не належать до відьмачого роду… будуть брати на облік. Відьми правитимуть світом!

Івга впізнала промовця. Щоправда, минулого разу обличчя його було прикрите мерехтливою електронною мозаїкою. «…В Інквізиції… є засіб… позбавити відьму відьомства.»

Сьогодні він був без машкари. Насмішкуваті очі без тіні сумніву, світлі вусики під маленьким носом, чисто поголене підборіддя.

— Не брешіть собі! Ви громадяни другого ґатунку. Потоваришуйте з сусідкою-відьмою, може, замовить за вас слівце! Не подобається?! Тож нагадайте герцоґу про себе! Що безпорадна структура з голосною назвою «Інквізиція» повинна або захистити вас, або…

— Хто це? — спитала руда, вимикаючи звук. Референт на мить відірвався від своїх справ:

— Політик.

Слово це звучало в його вустах, як брудна лайка, — вплив Великого Інквізитора.

Опустила очі. Інквізитор Атрик Оль навряд чи припускав, що його інтимний щоденник буде коли-небудь розшифровано, адаптовано до мови далеких нащадків і видано для службового користування. Поскрипуючи гусячим пером — Івга була впевнена, що перо зобов’язане скрипіти, — Атрик скрупульозно фіксував враження минулого дня; книга, читати яку вона почала з останньої сторінки, одночасно принаджувала і відштовхувала її.

Останній запис було датовано днем смерти автора.

«Вчора нестерпний біль у правій частині живота не дозволив зробити належного запису. Зранку виправляю це упущення… Люди, і сам герцоґ, впевнилися у тому, що відьми самі злякалися своїх справ — за вчора вода не піднялася ні на йоту. Я не переконую їх у протилежному, бо надія гріє і насичує, коли немає тепла та їжі. Нехай вони будуть утішені. Я один знатиму, що ці шановні добродійки неспроможні злякатися зла діянь своїх — сьогодні тиша, отже, завтра чекай найгіршого.

Я не сподіваюся, але дію. І вже приготував дещо шановним добродійкам.

Пані добродійка відьма-матка зачаїлася зовсім близько. Я не можу спати, відчуваючи її близькість. Сьогодні ми зійдемося впритул…

Вони плачуть і питаються, чому Велика Сила, яка створила світ, не прийде на допомогу нам? А чому безпорадні ми самі? Чому лише добродійки відьми вільні та могутні, хоча воля їхня і сила — зло?

Світ, де шановні добродійки зведені нанівець… сірий, нудний і безплідний; однак світ, де порядкують добродійки мої… ще жахливіший. Нема майбутнього, твердь зникла і нічого не встоїть. Без зобов’язань… ланцюгів, які позбавляють нас волі — але надають змоги жити.

Червоногрудий птах під вікном прохав хліба. Накажу служниці нагодувати його — в останні зубожілі дні вона зробилась скнарою.»

Більше Великий Інквізитор Атрик Оль не написав жодного слова; короткий коментар повідомляв, що «внаслідок прямого контакту з гіпотетичною маткою, який і спричинився до наглої смерти останньої, Інквізитор Атрик знесилів і втратив зір, після чого відьми отримали над ним необмежену владу. На гравюрі невідомого художника, сучасника цих подій, зображено смерть Великого Інквізитора — його засмолили в бочці і спалили».

Івга кліпнула й підвела очі на екран.

Обличчя коментатора випромінювало лякливе співчуття, наче він у палаті важко хворої, незнайомої йому людини. З’явилася літня жінка — спиною до глядачів. Івга повернула звук.

— …прийшла до неї, бо жити було неможливо…

— Він вам зраджував?

— І сина втягнув… у банду якусь. Кажу — допоможи, бабо, сил немає…

— Допомогла?

— Так… Я горілку їй, дрова привезла. А він з тієї пори як шовковий, дома сидить, сина виховує.

— А ви усвідомлюєте, що змова з відьмою — злочин?

— Яка змова? Чи я підписувала що? Кому погано, що чоловік за розум узявся.

— А що ви скажете, коли завтра ту саму відьму відвідає ваша суперниця? І та допоможе їй? Поверне його до неї?..

Жінка мовчала.

Наступний кадр. Смішлива дівчина. Темна смужка ховає очі.

— Навіщо ти це зробила?

— Вона в мене хлопця відбила.

— Знаєш, що буває за таке?

— Відьмі буває. А мені що…

— Ти їй заплатила?

— Хі-хі… Хто знає… вам тільки скажи.

— У людини ноги віднялись — тобі не шкода?

— А думати було треба… коли до мого хлопця липнула!

С…

Цензура заглушила слівце довгим сичанням.

Знову коментатор:

— Людство співіснує з відьмами не день і не два… Погляньте довкола. Ви самі ніколи не змовлялися з ними? Коли так — чому плачете тепер, знаходячи в зошиті вашого сина ланц-знак?

Івга вимкнула телевізор.

— Що