Чак Паланік - Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати

павичевого пір’я. Поряд з римськими центуріонами дріботіли гейші. Католицькі папи та американські листоноші в офіційній уніформі. Безупинне юрмище костюмів і голизни. Люди вигулювали на повідках своїх добровільних рабів. Люди видували серенади на сліпуче сяйливих тубах — на полуденному сонці пекуче блищала їх мідь.

У цю юрбу й втасувався, приймаючи зусібіч привітання і схвальні вигуки, Веселкове Сяйво. Від молодих людей, для яких він був доказом того, що вік не припинить їхніх забав. Для старших табірників він був тією ланкою, що пов’язувала їх з їхньою юністю.

Тут діяв інкубатор, лабораторна пробірка, чашка Петрі. І він пишався тим, що грає в ній певну роль. Ця глушина творила майбутнє, і те, що потім відбувалося в світі, спершу воно відбулося тут. Мода. Політика. Музика і культура. Наступна світова релігія сформується тут. Майже все з тутешніх експериментів зазнає фіаско, але дещо вкоріниться й зростатиме.

Натомість у такого явища, як «Окупуй», трапився лише один сезон[168]. Веселкове Сяйво вважав, що арт-фестиваль «Плая-Рок» виживає впродовж десятиліть тому, що його принципом є творчість, а не ремствування. Творення, а не протест.

Зовнішній світ залишається каналізаційною системою корупції й розбрату. Він непоправний, і єдина надія на лікування може з’явитися від цієї зайнятої у виставі зграї митців і вільнодумців. Цей їхній особливий, крихкий світ не мусить скінчитися. Не за його врядування.

Найперше він відвідає власний намет і пориється у себе в пупі. Він знав, що Фальш-Хвиський стає піддатливим там, де задіяно мескалін.

У Медійному Павільйоні інтерв’юеркою виступала та британка. Рудоволоска, зі знадливими карими очима і голеною пуцькою. Схрестивши ноги, вона сиділа з Хвиським в тіні смугастої, блакитно-білої пляжної парасолі. На Фальш-Хвиському була настегенна пов’язка з конопельного макраме. Мудро з його боку. Будь-якій євро-дівчині його обрізаний член здався б вродженим дефектом. Хвиський з дівчиною цілувалися в щічки, і Веселкове Сяйво відійшов геть. Він підступив до старіючого ніндзя і пішов з ним в ногу, коли той покинув місце інтерв’ю. Блимнув перед Хвиським екраном свого телефону. Показав знімок мертвого болотяного хлопця. І запитав:

— Твої ніндзя часом не губили метальних зірок?

Фальш-Хвиський кинув погляд на фото і похитав головою. Це заперечення було явною брехнею.

Веселкове Сяйво продовжив невинним тоном. Наївним тоном:

— Гадаєш, мені варто звернутися з цим до окружного шерифа?

Це запитання змусило Хвиського зупинитися й задуматись. Він розумів, що на кону лежить геть усе. Якщо шуканим вбивцею є ніндзя, їхній клан не зможе зачаїти його. Або її. З усіма тими їхніми покривленими мечами, скімітарами і всіяними шипами булавами вони пожертвують кимось зі своїх членів раніше, ніж ця брудна справа закриє все наметове поселення.

Хвиський іще раз подивився знімок.

Цього разу довше.

— Скинь мені цю картинку, — буркнув він. — Мені знайоме це знаряддя.

Фальш-Хвиський вихопив з-за вуха косяк, а з глибин своєї настегенної пов’язки видобув запальничку. Піднісши полум’я до того, що пахло сумішшю каліфорнійської скунсової трави й доброго тютюну, він втягнув повні груди диму. Вже видихаючи дим, він промовив:

— Якщо правопорушник хтось із наших, ми порахуємося.

Він запропонував Веселковому затягнутися і Веселкове Сяйво пристав на пропозицію. Вони розсталися біля намету Хутряних. Усе тамтешнє плем’я тинялося довкола в суцільних костюмах і плюшевих масках. Неможливо було збагнути, як в таку спеку хтось може носити штучне хутро.

Сяйво прогулювався далі, та тут у нього знову задзвонив телефон.

— Ладлоу, я розумію, що залишаюсь для тебе завадою.

Знову його дружина. Вона не завжди була завадою. Колись вони й познайомилися на цьому фестивалі. У ті часи, коли вона була тією дивачкою, що ходила по розпечених жаринах, закидувалася пігулками і розмальовувала собі тіло. Вона була вродливою тоді, давно. Безстрашною. Тепер вона голить собі пахви. Вона продовжувала по телефону:

— Ладлоу, в тебе двоє дітей. Ти не можеш проводити всю свою відпустку далеко від сім’ї.

Як і перше, Веселкове Сяйво дозволив їй висказатися. Він не відповідав. Не виправдовувався. На нього справила враження якість сигналу. Йому було навіть чутно скрегіт її зубів.

— Почасти душа мені підказує, що мені варто від тебе піти, — закинула вона наживку. — Треба мені від тебе піти? Забрати дітей, поміняти замки і виїхати? — Голос у неї стиснувся, немов кулак, вона чекала. — Це те, чого ти бажаєш?

Він слухав. Давав їй можливість випустити пару. Його настроєва каблучка потемнішала й темнішала далі, перетворюючись майже на обсидіанову.

— Ладлоу, ти ще слухаєш?

Він слухав, але не сказав цього.

— Гаразд, — промовила вона. І відімкнулася.

Він вирушив тим самим шляхом назад до Медійного Павільйону. В рудоволоски була пауза між інтерв’ю. Вона якраз пила дієтичну колу, коли Веселкове Сяйво потрапив на її карі очі. Оцінивши зазивний вираз її обличчя, він зрадів, що на ньому чиста настегенна пов’язка. Веселкового непокоїло, що його дружина і діти можуть побачити трансляцію, але за те, щоб її побачили його ділові партнери, він молився. Оператор всадовив його під смугасту парасолю, а рудоволоска перевірила себе в дзеркалі. Трохи пошпортавшись, вони врешті-решт пристебнули крихітний мікрофон до його бороди.

— Я намагалася вам додзвонитися, — простягнула вона йому свою всіяну веснянками руку. — Мене звуть Шкіпер. — Обернувшись до камери, вона спитала: — Ти готовий? —