Чак Паланік - Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати

Веселкове Сяйво розумів офіційну позицію табору щодо мас-медій. Медійники перебували тут для того, щоб експлуатувати фестиваль, перетворюючи його на товар, який буде ефективно використано для продажу інших товарів: пива, кондомів, будь-чого, чого прагнуть шукачі розваг. Тим не менше медії надають паліям можливість поділитися зі світом своїми ідеями й концепціями. Фокус полягав у тім, щоб не потрапити в пастку запитання типу «ось ти й попався». Він відповідав: так, його ім’я Веселкове Сяйво. Ні, він не голова служби безпеки цього наметового містечка. Його робота — полегшення спілкування між кланами. Вона поставила низку стандартних запитань про конфлікти. Про наркотики. Про сексуальні напади. Раптом, зненацька, ведуча програми, ця Шкіпер, спитала:

— Що таке код «Кучерява М’ята»?

Веселкове Сяйво засумнівався, чи він правильно дочув:

— Код що..?

Вона кивнула:

— Один сумний клоун порадив мені про це спитати.

Веселкове Сяйво знизав плечима:

— У нас немає такого терміна.

— Це означає серійного вбивцю, це так чи ні? — Рудоволоса й на мить не збилася зі свого ритму. Вона показала пальцем у бік гурту, що стояв і дивився на них. — Он той клоун, якщо я не помиляюся.

Він простежив за її поглядом до того місця, де той сфокусувався серед аудиторії, там стояв якийсь похмурий клоун. Знайомий на вигляд, але тільки тому, що всі клоуни були схожими одне на одного. Щось таке в його очах чи в поставі.

Веселкове Сяйво завиляв:

— Це зовсім не те, що у зовнішньому світі, — зблиснув він до неї втішливо-сором’язливою усмішкою. — Тут, у нас, й зблизька нема нічого такого.

— Ви кажете, що навіть з усім тутешнім юнацтвом, наркотиками та екстремальними умовами… — очі в неї сміялися, підбурюючи його до правди… — у вас ніколи не траплялося жодного вбивства?

Він зробив вигляд, ніби задумався. Нахилив набік голову. Насупив лоба. Тривале самозаведення пітчера перед тим, як метнути фастбол[169].

— Ні, — відповів він. — Ніколи не траплялося.

Дзеленькнув його телефон, сигналізуючи про надходження нового текстового повідомлення. Прямий ефір. Йому казали, щоб він вимкнув телефон, але тепер він зрадів, що цього не зробив. Під лютим поглядом Шкіпера він проглянув текст. Той був від Суничного Тістечка, вона повідомляла про крики і звуки шаленої бійки в таборі Злих Ніндзя. Незважаючи на камери, він почав набирати текст їй у відповідь.

Провокуючи його на реакцію, Шкіпер запитала:

— Це той ваш код «Кучерява М’ята»?

Веселкове Сяйво скористався повідомленням як приводом, щоб злиняти. Він подивився прямо в камеру — ще одна річ, яку вони особливо були заборонили йому робити, — і сказав:

— Час іти, дати бій лиходіям.

Коли він полишив імпровізовану сцену, той клоун з гурту зівак уже десь зник. Поглинутий масованою круговертю балерин, обтягнутих шкірою байкерів та трансвеститів.

Поза камерами він зателефонував Суничному Тістечку. Вона не дізналася ніц. Не було чого повідомляти. Клан Вампіра і дехто з членів клану Супергероїв нібито чули, як кричав якийсь чоловік. Благав про допомогу. Раніше, ніж хтось устиг щось дослідити, схоже, все повернулося до нормального стану. В сенсі, нормального для цієї місцини. Веселкове Сяйво подумав про Фальш-Хвиського і загадався, чи було віддано там комусь належне згідно з ніндзівським правосуддям.

На цей момент обидві ноги Сандри Бернгард були вже високими, як телефонні стовпи. Цілком зібрана, вона височітиме, як вікова секвоя. За графіком її мусили спалити через два дні. Навряд чи її встигнуть закінчити до того, як пустять на вогонь. Веселкове Сяйво стояв і дивився, як до її безголового тулуба підвішують руки. Довшали післяполудневі тіні. Перед сутінками тіні від усього, смугуючи цю безмежну площину, простягнулися на цілі милі. Замерехтіли низки різдвяних вогників і невдовзі величезна тінь ночі прикінчила всі менші тіні. У чистому повітрі пустелі почало смердіти дизельним димом генераторів. Десь віддалік якийсь ідіот грав на волинці.

На телефон йому прийшов текстовий бюлетень він Національного бюро погоди. Ближче до півночі передбачалися сильні вітри, а це означало чергову сліпучу пилову бурю. Він сподівався, вона їх обмине. Спалення гігантського пеніса з пап’є-маше було призначене на дев’яту. Очікувався доволі великий натовп. Цей вечір складався зі звичайних вербальних дискусій щодо кохання або наркотиків. Пара випадків теплового шоку. Клани виказували йому шану, коли він непоквапливо минав їхні табори. Дівчата накидували йому через голову на шию цукеркові намиста. Народ пропонував пиво і запашний чай. Це був його народ. Невдатні художники. Невизнані музиканти та письменники. Ідеалісти за сумісництвом і кабінетні містики.

Замолоду він теж був ідеалістом у безчесному світі. Не дивина, що й сам він виявився так само безчесним, тільки в іншій, новій формі безчесності. Можливо, це найкраще, чого може досягти будь-яке нове покоління: покласти початок своєму власному бренду безчесності.

Він навчався в художньому училищі, то було безглуздям. Мерзенним, смердючим шахрайством. Там переводили в готівку його чеки, запевняючи його, що він має рембрандтівський потенціал. Куратори і професори, вони змальовували картину його майбутнього краще за будь-який шедевр, будь-коли намальований ними в реальному житті. Який жарт. Вони казали йому, що він має талант. Для юнака це слово було героїном. Талант. Чотири роки, п’ять років, шість, а він усе купувався на цю підмазку. Він мріяв створювати комп’ютерну анімацію для кінофільмів, можливо, відеоігри. Він уявляв собі кар’єру з приведення в життя героїв і янголиць комп’ютерної