Павло Коломієць - Невідоме Розстріляне Відродження

Це Долі – щедрий пай. Лежиш добу в нестямі Чи то в труні, чи в ямі. Жара, кошмар, одчай… Аби цитрини в чай! Ха-ха! Де хина, хина? Не привезла дружина? А лікарі що кажуть?.. Зі мною поруч ляжуть? Який тут милий край, — Без ліків умирай. Як хочеться цитрини — В ній, кажуть, вітаміни… Заснуть та переспати Жарю оцю прокляту, Поки діждусь я хини З аптеки України. Ах сон, вседужий сон, Візьми мене в полон. «Сміється сонце до землі…»
Сміється сонце до землі, Цілує лагідно і гріє, Земля закохана у млі — Неначе в чарах туманіє. Весна, подумав я, весна… Але прийдеш ти не для мене. Не розімкнеш мого вікна, На свято не візьмеш зелене. І не сплетеш мені вінка, Не заспіваєш про кохання, Про те, як дівчина струнка Дарує трунок свій – зідхання… Сміється сонце до землі, Промінням лагідно цілує, Один мій шлях стоїть у млі, Його неволі дух чатує. «Хоч би татусь прибув з заслання…»
«Хоч би татусь прибув з заслання, Хоч би прибув на час розстання Й матусю визволив з труни!»