Микола Гоголь - Мертві душі

Хай не здається читачеві дивним, що обидві дами були незгодні між собою в тому, що бачили майже одночасно. Є, справді, на світі багато таких речей, що мають уже таку властивість: як на них гляне одна дама, вони вийдуть зовсім білі, а гляне друга, вийдуть червоні, червоні, як брусника.

"Ну, ось вам ще доказ, що вона бліда", провадила приємна дама: "я пам'ятаю як зараз, що я сиджу коло Манілова й кажу йому: гляньте, яка вона бліда! Справді, треба бути до такої міри безтолковими, як інші мужчини, щоб захоплюватись нею. А наш чарівник... Ах, яким він мені здався бридким! Ви не можете собі уявити, Ганно Григорівно, до якої міри він мені здався бридким".

"Так, але ж знайшлися деякі дами, що були небайдужі до нього".

"Я, Ганно Григорівно? От уже ніколи ви не можете сказати цього, ніколи, ніколи!"

"Та я не говорю про вас, наче крім вас нікого нема".

"Ніколи, ніколи, Ганно Григорівно! Дозвольте мені вам сказати, що я дуже добре себе знаю; хіба що з боку яких-небудь інших дам, які грають роль неприступних".

"Це вже пробачте, Софіє Іванівно! Дозвольте вам сказати, що за мною таких скандальозностей ніколи ще не водилося. За ким іншим хіба, а вже за мною ні, дозвольте мені це вам сказати".

"Чого ж ви образились? там же були й інші дами, були навіть такі, що перші захопили стільця біля дверей, щоб сидіти до нього ближче".

Ну, вже після цих слів, сказаних приємною дамою, мусила б неминуче настати буря, але, на превелике диво, обидві дами враз притихли, і зовсім нічого не настало. У всіх відношеннях приємна дама згадала, що викройка від модного плаття ще не в її руках, а просто приємна дама, що вона ще не встигла вивідати ніяких подробиць щодо відкриття, зробленого її щирою приятелькою, і тому мир настав дуже скоро. А втім, обидві дами не можна сказати, щоб мали в своїй натурі потребу завдавати прикрості і взагалі в характерах їхніх нічого не було злого, а так, невідчутне в розмові народжувалося само собою маленьке бажання кольнути одна одну; просто, одна одній для невеличкої втіхи при нагоді прикине якесь живе слівце: ось, мовляв, тобі! на, візьми, з'їж! Різного роду бувають потреби в серцях, як чоловічої, так і жіночої статі.

"Я не можу одначе зрозуміти тільки того", сказала просто приємна дама: "як Чичиков, бувши людиною заїжджою, міг насмілитись на такий відважний пасаж. Не може бути, щоб тут не було учасників".

"А ви думаєте, нема їх?"

"А хто ж би, гадаєте, міг допомагати йому?"

"Ну та хоч і Ноздрьов".

"Невже Ноздрьов?"

"А що ж? його ж на це вистачить. Ви знаєте, він рідного батька ладен продати, або, ще краще, програти в карти".

"Ах, Боже мій, які цікаві новини я дізнаюся від вас! Я б ніяк не могла припустити, щоб і Ноздрьов був причетний до цієї історії!"

"А я завжди припускала".

"Як подумаєш, справді, чого тільки не діється на світі: ну, чи можна було гадати, коли памятаєте, Чичиков щойно приїхав до нас у місто, що він учинить такий чудний марш у світ? Ах, Ганно Григорівно, коли б ви знали, як я перетривожилася! коли б не ваша прихильність і дружба... от уже, дійсно, на краю загибелі... куди ж? Машка моя бачить, що я бліда, як смерть: серденько пані, каже імені, ви бліді, як смерть. Машко, кажу, мені не до того тепер. Так от який випадок! Так і Ноздрьов тут, прошу покірно!"

Приємній дамі дуже хотілося вивідати дальші подробиці щодо викрадення, тобто, о котрій годині й інше, але багато захотіла. У всіх відношеннях приємна дама прямо відмовилась незнанням. Вона не вміла брехати: припустити що-небудь — це інша річ, та й то в такому разі, коли припущення спиралося на внутрішнє переконання; коли ж було відчутне внутрішнє переконання, тоді вона вміла постояти за себе, і спробував би якийсь дока-адвокат, що славиться хистом перемагати чужі думки, спробував би він змагатися тут, побачив би він, що значить внутрішнє переконання.

Що обидві дами нарешті цілком переконалися в тому, що спершу припустили лише як припущення, в цьому немає нічого незвичайного. Наш брат, народ розумний, як ми звемо себе, робить майже так само і за доказ можуть правити наші вчені розвідки. Спочатку вчений під'їжджає в них надзвичайним падлюкою, починає боязко, помірковано, починає найсмиреннішим запитом: чи не звідти? чи не з того кутка дістала ім'я така-то країна? або: чи не належить цей документ до іншого, пізнішого часу? або: чи не треба під цим народом розуміти ось який народ? Цитує негайно тих і інших стародавніх письменників, і як тільки побачить якийсь натяк або, просто, здалося йому, що натяк, вже він переходить в рись і бадьориться, розмовляє зі стародавніми письменниками запросто, ставить їм запити і сам навіть відповідає за них, забуваючи зовсім про те, що почав з боязкого припущення; йому вже здається, що він це бачить, що це ясно — і розвідку закінчено словами: так ось як воно було, так ось який народ треба розуміти, так ось з якої точки треба дивитись на предмет! Потім на повний голос з кафедри, — і новознайдена істина пішло гуляти по світу, набираючи собі послідовників та прихильників.

В той час, коли обидві дами так вдало й так дотепно розв'язали таку заплутану обставину, увійшов до вітальні прокурор з незмінне нерухомою своєю фізіономією,