Микола Гоголь - Скорочено Мертві душі

Тут ви можете скачати безкоштовно твір “Мертві душі” (скорочено) Миколи Гоголя, та прочитати приблизно за 2 години.

“Мертві душі” – твір Миколи Васильовича Гоголя, жанр якого сам автор позначив як поема. Спочатку задумано як тритомник. Перший том було видано 1842 року. Фактично готовий другий том було втрачено, але збереглося кілька розділів у чернетках.

Микола Гоголь

Мертві душі

Поема

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Том перший

ГЛАВА І

У ворота гостиниці губернського міста NN в'їхала досить гарна ресорна невелика бричка, якою їздять холостяки. В бричці сидів пан не красунь, але й не поганий із себе, ні занадто товстий, ні занадто худий; не можна сказати, щоб старий, одначе й не так, щоб занадто молодий.

Коли екіпаж заїхав на подвір'я, пана зустрів трактирний слуга. Він повів пана нагору у покій, який був певного роду; бо гостиниця була така, які бувають гостиниці в губернських містах, де за 2 карбованці на добу проїжджі мають спокійну кімнату з тарганами і дверима до сусіднього приміщення, завжди заставленими комодом, де влаштовується сусід, цікавий знати про всі подробиці проїжджого. Зовні гостиниця була дуже довга, на два поверхи, внизу були крамнички.

Поки приїжджий пан оглядав свою кімнату, його кучер Селіфан приніс чемодан. Крім Селіфана, у пана був лакей Петрушка, чолов'яга років 30, в просторому приношеному сюртуку, трохи суворий з вигляду, з дуже великими губами й носом. Слідом за чемоданом внесена була невелика скринька з червоного дерева, викладена шматочками карельської берези. Коли все було внесено, кучер Селіфан подався в конюшню поратись біля коней, а лакей Петрушка почав улаштовуватись у маленькому передпокої, дуже темній конурці. Петрушка мав власний запах, який носився за ним.

Поки слуги справлялись і порались, пан пішов у загальну залу. Він скинув з себе картуз і розмотав з шиї шерстяну, райдужних кольорів косинку. Пан звелів подати собі обід. Поки йому подавали різні звичайні в трактирах страви, він примусив слугу розповідати йому всякі нісенітниці про те, хто держав раніше трактир і хто тепер, і чи багато дає прибутку, і чи великий падлюка їх хазяїн. Приїжджий з надзвичайною точністю розпитав, хто в місті губернатор, хто голова палати, хто прокурор, словом, – не минув жодного значного чиновника, але ще з більшою точністю розпитав про всіх значних поміщиків, скільки хто має душ селян, чи далеко живе від міста, який навіть, на вдачу і чи часто приїжджає в місто; розпитав уважно про стан краю: чи не було яких хвороб в їхній губернії, пошесних гарячок, пропасниць, віспи й іншого.

У манерах своїх пан мав щось солідне. Після обіду він випив чашку кофію і проспав у своєму номері 2 години. Спочивши, він написав на клаптику паперу, на прохання трактирного слуги, чин, ім'я й прізвище для повідомлення, куди слід у поліцію. На папірці було таке: колезький радник (згідно "Табеля про ранги", введеного Петром І, чиновник 6-го класу, всього було 14 класів) Павло Іванович Чичиков, поміщик, у своїх справах.

Павло Іванович Чичиков пішов поглянути на місто. Воно було, як і інші міста: кидалась в очі жовта фарба на кам'яних будинках і скромно темніла сіра на дерев'яних. Будинки були на один, два й півтора поверхи. Траплялись різні вивіски. Багато було шинків. Брук скрізь був поганенький. Згодом Чичиков попрямував додому. Попивши чаю, він витяг з кишені афішу і детально прочитав, а потім поклав у свою шкатулку, куди мав звичай складати все, що траплялося.

Весь наступний день присвячений був візитам. Приїжджий подався робити візити всім міським чиновникам. Був у губернатора, що, подібно до Чичикова, був ні товстий, ні худий із себе, був великий добряк і навіть сам вишивав іноді по тюлю. Потім Павло Іванович подався до віце-губернатора, потім був у прокурора, у голови палати, у поліцеймейстера, у відкупщика, у начальника над казенними фабриками... Приїжджий виявив незвичайну діяльність щодо візитів: він з'явився навіть засвідчити пошану інспекторові лікарської управи й міському архітекторові. І потім ще довго сидів у бричці, придумуючи, кому б іще зробити візит, та вже більше в місті не знайшлось чиновників. Чичиков умів підлестити кожному. Губернатор запросив Чичикова завітати до нього того ж дня на домашню вечірку, інші чиновники й собі так само запрошували. Про себе приїжджий, як здавалось, уникав багато говорити; а коли й говорив, то якимись загальними словами, з помітною скромністю. Він усім говорив, що потерпів на службі за правду, мав багато ворогів, і тепер шукає місце для проживання.

Чичиков старанно готувався до вечірки в губернатора: мився, вдягся у фрак брусничного кольору. Тільки Чичиков прибув, як губернатор схопив його під руку і відрекомендував губернаторші. Приїжджий гість сказав комплімент. Дами були гарно одягнені й по моді, інші одяглись в що Бог послав у губернське місто. Мужчини тут, як і скрізь, були двох родів: одні тоненькі, які все упадали коло дам, а другі – товсті, або такі ж, як Чичиков, тобто не так щоб занадто товсті, одначе й не худі. Ці чоловіки скоса поглядали і задкували від дам та чекали на гру у карти. Це були почесні чиновники в місті. Гай-гай! У худенького за три роки не залишається жодної душі, не заставленої в ломбард; у товстого спокійно дивись і з'явився де-небудь у кінці міста будинок, потім другий, потім під містом сільце, потім і село з усіма угіддями.