Олена Герасим'юк - Розстрільний календар

намагались вибити покази проти колег-письменників Гната Проня, Бориса Коваленка, Володимира Ярошенка.

З першого допиту Дмитро Чепурний відмовився визнавати провину і заявив, що названі письменники не були членами жодних, тим більше націонал-фашистських партій. Слідство використовувало заборонені прийоми: на Чепурного тиснули, шантажували, погрожували, але підписувати сфальшовані документи він відмовився.

В обвинувальному вироку Дмитра Чепурного, як і багатьох в’язнів, звинуватили у контрреволюційній діяльності, що шкодить Радянському Союзу. 15 липня 1937 року Військова колегія Верховного суду СРСР винесла вирок — 10 років тюремного ув’язнення із обмеженням у політичних правах на 5 років, а також конфіскація всього майна. Володимир Ярошенко, свідчення на якого відмовився давати Чепурний, був звинувачений та розстріляний 23 жовтня 1937 року в Києві.

Письменник відбував термін у Володимирській в’язниці та в Новосибірську. Часто писав скарги в урядові організації, де описував порушення слідчими процедури допитів та слідства, вимагав переглянути свою справу. Відповіді він так і не дочекався.

У 1958 році Дмитра Чепурного реабілітували.

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/TWJqbI

Чепурный Дмитрий Иванович // Сталинские списки: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/3c09xj 2 червня 1972 року Ярослав Добош дав викривальну прес-конференцію: операція «БЛОК»40

2 червня 1972 року головний свідок масштабної операції «БЛОК» Ярослав Добош дав викривальну прес-конференцію.

4 січня 1972 року спецслужби затримали на кордоні громадянина Бельгії Ярослава Добоша. Кадебісти знали, що під час перебування на території Радянського Союзу студент спілкувався з дисидентами. Вони не прогадали: Добош намагався вивезти за кордон самвидав: фотокопію словника Святослава Караванського, примірник «Українського вісника» В’ячеслава Чорновола та ін. Свідчення Добоша, записані на допитах у КДБ, стали ключовими у формуванні обвинувачень проти низки громадських активістів.

На прес-конференції, метою якої було засудження дисидентства та демонстрація того, що так званою опозицією керують із-за кордону, Добош повідомив, що був зв’язковим між антирадянськими центрами та «агентами» в Україні. Згодом його вислали з СРСР.

На першій прес-конференції у Бельгії Ярослав Добош зізнався, що свідчення і публічний виступ були зроблені ним під тиском радянських спецслужб і реального підґрунтя не мали.

«Справа Добоша» стала початком масової «зачистки» митців, науковців та громадських активістів. Вона тривала з 1972 до 1973 року і торкнулася близько 200 людей, серед яких Василь Стус, Данило Шумук, Стефанія Шабатура, Василь Овсієнко, Ірина Світлична та інші.

Джерела

Добош. «Справа Добоша» // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2006. — 1 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/nooT6a

Захаров Борис. Сорок років від дня «Генерального погрому» // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2012. — 10 січня. Режим доступу: https://goo.gl/t2cmLf

Кіпіані Вахтанг. «Антирадянщики». Погромний січень 72-го. Режим доступу: https://goo.gl/oDX7ri

Овсієнко Василь. Особистість проти Системи. До 40-річчя арештів 1972 року // Україна молода. — 2012. — 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1W1tVnk У ніч проти 4 червня 1946 року було винесено вирок у справі ієрархів УГКЦ41

Приниження арешту, допитів та несправедливого суду Йосиф Сліпий зазнав буквально за декілька місяців після інтронізації на митрополичий престол. Він відсидів загалом 18 років (сів у віці 53 років, а вийшов 71-річним) — його звільненням уже за «відлиги» опікувались Папа Римський і президент США.

Йосиф був наступником митрополита Андрея Шептицького. Сподіваючись, що УГКЦ зможе пристосуватись до радянського ладу, він певний час намагався запевнити Кремль у тому, що очолювана ним Церква «поза політикою». Джерела свідчать, що Йосиф Сліпий спробував завершити розпочате ще Шептицьким збирання коштів на користь поранених червоноармійців і передав до Москви 100 тисяч рублів як пожертву грекокатоликів у фонд Червоного Хреста.

Але сподівання на порозуміння були марними. НКВС розробляло справу проти керівництва УГКЦ під кодовою назвою «Ходячие» з 1939 року. Контрастна ілюстрація: ще в грудні 1944 року посланці УГКЦ були прийняті у Раді Народних Комісарів СРСР, де їх запевнили у лояльному до них ставленні, а вже в ніч проти 11 квітня 1945 року сталися обшуки в соборі Святого Юра.

Для цієї операції було виділено 62 співробітники КДБ та 121 (!) боєць внутрішніх військ НКВС. Тільки для арешту Йосифа Сліпого було відряджено групу з шести оперативників.

Зберігаються оригінали 48 протоколів допитів митрополита, але цілком можливо, що їх було більше. Перша зустріч Йосифа Сліпого зі слідчим тривала понад шість годин. Допити найчастіше розпочиналися у першій половині дня і тривали до глибокої ночі. Слідство вимагало від митрополита зізнань в антирадянській і націоналістичній діяльності.

29 травня — 3 червня 1946 року було проведено закрите судове засідання без участі обвинувачення і захисту. Вирок було оголошено в ніч проти 4 червня. Усіх підсудних було визнано винними в антирадянській і контрреволюційній діяльності і засуджено: митрополита Йосифа Сліпого — до 8 років виправно-трудових таборів, прелата Петра Вергуна — до 7 років таборів, єпископів Миколу Чарнецького і Никиту Будку — до 5 років таборів кожного. Єпископ Григорій Хомишин помер у в’язниці під час слідства. Матеріали стосовно єпископа Івана Лятишевського було виділено в окрему справу, а його самого заслано до Казахстану на 5 років.

У червні 1953 року Йосифа Сліпого викликали до Москви для налагодження контактів з Ватиканом й запропонували написати працю з історії УГКЦ в СРСР. Але в 1954 році, після розстрілу Берії, митрополита знову відправили на поселення до Сибіру, до будинку інвалідів. У 1957 році був конфіскований рукопис написаної митрополитом «Історії», що стало причиною нового арешту. Вчергове засуджений — на 7 років — Йосиф Сліпий був направлений на Камчатку, згодом у Тайшетські табори.

У грудні 1960 року митрополита привезли до Києва, запропонували виступити з відозвою проти Папи Римського, але Йосиф Сліпий відмовився. Через це у 1961 році він був визнаний особ­ливо небезпечним рецидивістом і знову відправлений до Мордовії (прибув туди хворим на запалення легень).

Визволення митрополита пов’язане з Папою Іоанном ХХІІІ та президентом США Джоном Кеннеді. Представник Кеннеді Норман Казенс, їдучи до Москви під час Карибської кризи, відвідав Ватикан, де дізнався про долю Йосифа Сліпого, і згодом на зустрічі з Нікітою Хрущовим поставив питання про звільнення 70-літнього митрополита. У 1963 році Йосиф Сліпий виїхав до Рима.

3 червня 1991 року Йосиф Сліпий, Микола Чарнецький, Никита Будка і Петро Вергун були реабілітовані на підставі статті 1 Закону УРСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», однак невдовзі, 11 липня 1991 року, Прокуратура УРСР дійшла висновку,