Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

в Украине: угроза или реальность? (Харьков: Фолио, 2008). ">[439]. Запропонована Табачником нова концепція шкільних підручників передбачала відродження радянських поглядів на українських націоналістів як «убивць» і «нацистських колабораціоністів». Табачник наполегливо стверджував, що «Бандера і Шухевич залишаться в історії як націоналісти й організатори масових убивств, але водночас вони ще й назавжди будуть заплямовані колабораціонізмом»[440].

Партія регіонів широко використовувала проти опонентів із середовища демократів і націоналістів «антифашистську» риторику, перебуваючи і в опозиції, і при владі (2006–2007, 2010–2014). Її головною метою було маніпулювання та забезпечення переобрання Януковича на виборах 2015 року:

1. Здатність ВО «Батьківщина» боротися за владу було обмежено через судові переслідування, підкуп депутатів та ув’язнення лідера партії Юлії Тимошенко, що мало на меті позбавити її змоги брати участь у президентських та парламентських виборах.

2. Віталія Кличка та очолювану ним партію УДАР привернуло на свій бік газове лобі в уряді Миколи Азарова, міністром якого був майбутній союзник Кличка Петро Порошенко.

3. Олег Тягнибок і його партія «Свобода» отримали фінансову підтримку — спочатку від олігарха Ігоря Коломойського, а згодом від депутатів-«регіоналів», зокрема Андрія Клюєва — та здобули широкий доступ до телебачення (зокрема, каналу «Інтер», що належав газовому лобі). Завдяки цьому 2012 року «Свобода» увійшла до парламенту з 10% голосів. Підсумки парламентських перегонів 2012 року та більш ранніх місцевих виборів 2009–2010 років «лише зміцнили підозру, що “Свобода” користується прихованою підтримкою»[441]. Одним зі сценаріїв, що готувалися до чергових президентських виборів 2015 року, було повторення Януковичем перемоги Леоніда Кучми у 1999-му. Успіх Кучми тоді пояснювався голосуванням не так за нього, як проти лідера комуністів Петра Симоненка; цього разу «проєвропейський політик» Янукович мав здолати у другому турі «фашиста» Тягнибока.

Риторика Партії регіонів сприяла підвищенню політичної температури напередодні Євромайдану, що призвело до запеклого конфлікту. У заявах і публікаціях представників Партії регіонів повторювалися такі дискурсивні елементи[442]:

• «фашиствующие бойовики,

• звірство й терор,

• політичні екстремісти,

• молодики, нелюди,

• безчинства і відверте звірство,

• злодіяння, ворожнеча й ненависть,

• насильство й хаос,

• політичний тероризм,

• неонацизм, неофашизм, фашизм,

• “коричневі”, рішуча відсіч».

Заява Партії регіонів, оприлюднена під час «антифашистських» мітингів у травні 2013 року, була сповнена ядучого сарказму, який згодом заходилося випромінювати російське телебачення. Усі, хто виступав проти «регіоналів», стали «фашистами»[443]. Російське телебачення, яке масово переглядали на Донбасі та у Криму, протягом 2013–2014 років працювало на підвищених обертах, обвинувачуючи Збройні сили України в усіх артилерійських і ракетних обстрілах, що завдали шкоди житловим будинкам. Український офіцер засвідчив, що російські маріонетки бомбардували цивільні споруди, а відтак упродовж кількох хвилин демонстрували телевізійним групам з РФ «порятунок людей»[444]. В обстрілі російськими окупаційними силами тролейбуса, внаслідок якого загинуло 13 цивільних осіб, звинуватили українських військових. Коли українських в’язнів привезли на місце події та заходилися їх принижувати, Олександр Захарченко сказав: «Я не міг, на жаль, усіх розстріляти»[445]. Мешканці Донбасу, які отримують новини лише завдяки російським телевізійним каналам і телебаченню «ДНР» (канали «Новороссия», «Оплот» та інші), вірять російській пропаганді, що посилює їхнє відчуження та ненависть до української держави.

Партія регіонів вимагала для себе монополії на європейську інтеграцію України, будучи політичною силою, що не мала нічого спільного з європейськими цінностями. Використовуючи мову радянської епохи, «регіонали» в одній зі своїх заяв характеризували опозицію як «радикальні політичні сили», що «дотримуються принципів нацистської ідеології» та «провокують і підбурюють етнічну й міжрелігійну ворожнечу», вдаючись до «руйнівних і провокаційних» дій. Партія регіонів закликала українців залишатися пильними до загрози «відродження фашизму» та попереджала, що опозиція змовилася з «агресивними націоналістами» і «фактично є співучасником українських неонацистів». Ідеологія опозиції, стверджувалося в заяві, начебто «расистська, антисемітська та ксенофобська» й «несумісна з фундаментальними принципами ЄС». Партія регіонів вимагала від ЄС засудити українських політиків, чиї дії сприяли «відродженню нацизму в Україні», і завершувала заяву гаслом: «Фашизм в Україні не пройде!»[446].

Цю войовничу риторику «регіонали» вживали також у ході підготовки до президентської виборчої кампанії 2015 року. Наприкінці жовтня 2013 року, за місяць до того, як спалахнули протести Євромайдану, Партія регіонів організувала святкування 69-річчя звільнення України від нацистів. Тим самим вона, наслідуючи приклад Росії, намагалася скористатися минулими перемогами, аби знову закликати до боротьби проти сучасного «фашизму», тобто прозахідної опозиції.

На Донбасі проти проукраїнських активістів чинилося систематичне насильство. Свого часу радянська пропаганда