Іван Петрович Котляревський - Енеїда

стеблами і потовщеним коренем. Має лікувальні властивості, з кореня цикорію і зараз добувають лікувальні препарати. Згідно з легендою, цією травою апостол Петро відганяв дітей, які знущалися з Ісуса Христа, коли той піднімався з хрестом на Голгофу, звідки й походить народна назва.

Конвалія (Соnvallarіа) – багаторічна трав'яниста рослина. Настій з квіток конвалії здавна застосовується як ліки при серцевих хворобах. На Україні росте один вид – конвалія травнева.

Любисток (Levisticum) – ароматна трав'яниста рослина. Корінь і листя використовуються в народній медицині.

Просерень (Scillа) – підсніжник, пролісок.

Чебрець (Thymus) – степова трава з повзучими стеблами, цвіте дрібними лілувато-рожевими, інколи білими квітами, має лікувальні властивості.

І все се налила водою Погожею, непочатою – зілля для зцілення від хвороб, для ворожіння треба було варити у свіжій воді з криниці, з якої в той день ще ніхто її не брав. Ставили зілля на вогонь з відповідними ритуальними замовляннями.

139.

Покіль не будуть ціловати Ноги чиєїсь постола – віщий голос заглядає далеко вперед у грядущі віки. Заснована Енеєм Римська держава стоятиме до того часу, поки язичество не впаде під натиском нової релігії – християнства – і на її місці виникне Священна Римська імперія під зверхністю папи. Гумористичне обігруеться відомий вираз: «Цілувати пантофлю папи».

Частина четверта

1.

Зразок жартівливої словесної гри, так званої «тарабарщини», її можна розшифрувати приблизно так:

Як три дні без борщу посидиш,

Почне за серце тормошить,

І підтягне живіт до спини,

І в кендюсі забуркотить.

Коли ж що за язик напхаєш,

Живіт як слід натеребиш,

Утроба весело заграє;

Об землю лихом добре вдариш,

Вчорашній голод не згадаєш,

Тоді тобі сам чорт не брат.

Та що там теревені править,

Байки не кормлять солов'я.

Ось ну калиткою трусни,

Брязкалом душу звесели,

Добудь з калитки п'ятака.

Коли п'ятак у руку сунеш,

То, може, новину почуєш:

Куди човни по морю править,

Які Юнона сільця ставить

І як її перехитрить.

Словесна гра тут побудована на довільній перестановці складових частин слова і членів речення: підмет – на місце присудка, додаток – на місце підмета і т. д. За такою «тарабарщиною» – добре знання і чуття рідної мови, її гнучкості, невичерпних словотворчих можливостей. Сівілла, якій належать ці слова, – звичайна сільська баба, і Котляревський, укладаючи «тарабарщину», виходив з її рівня. Тільки один, останній, рядок взятий явно з другого лексикону – мандрованих дяків: «І як Еней замінервить». Мінерва – богиня мудрості в стародавніх римлян. Перед нами словесна еквілібристика, розрахована на те, щоб приголомшити, збити з толку співрозмовника у відповідальний момент розрахунку. Щоб розщедрити Енея, Сівілла обіцяє ще стати йому в пригоді – навчити, яким шляхом плисти, щоб щасливо досягти мети, розповісти, які каверзи готує йому Юнона і як їх уникнути. Еней замість запрошеного п'ятака дає старій «шагів з дванадцять» (шість копійок, шаг – півкопійки). Хитра баба, тут же забувши обіцянки, «ізслизла, мов лихий злизав». Інтригуюча і малозрозуміла тарабарщина вигідна ще й тому, що може тлумачитись і сяк, і так, тим самим полегшуючи обман. Вигідно купити чи продати, надміру розхваливши товар, заінтригувати продавця чи покупця – звичайна річ. Ось зразок подібної словесної гри з українського фольклору: «Добривечір, кумо! Чи не телячила моїх бачок?» – «Телячила, телячила! Під моїм ночом стогували, мої брехи засобачили, так вони задрали лози та й побігли в хвости». «Добрий вечір, кумо! Чи не бачила моїх телят?» – «Бачила, бачила! Під моїм стогом ночували, мої собаки забрехали, так вони задрали хвости та й побігли в лози» (Н о м и с. – С. 253).

5.

Дати швабу – дати прочуханки, покарати.

7.

Нар.: Налякав міх, то й торби страшно (Номис. – С. 112).

8.

Меньки, миньки, минь – прісноводна риба.

9.

Заклятий острів перед нами – йдеться про міфічний острів Ея, згадуваний у десятій пісні «Одіссеї» Гомера, а потім – у«Енеїді» Вергілія. На острові жила чарівниця Цірцея, або Кіркея. Коли до неї потрапив під час блукань по морю Одіссей, Цірцея перетворила частину його супутників у свиней і на вмовляння хитромудрого царя Ітаки вернути їм людську подобу запропонувала Одіссеєві залишитися на острові і розділити її любов. Той мусив прийняти пропозицію Цірцеї, попросивши чарівницю поклястися, що вона не зробить йому нічого поганого і поверне супутникам людську подобу. Через рік Одіссей умовив Цірцею відпустити його разом з товаришами, і вони попливли далі.

10.

У 10 – 14-й строфах цікавий з історико-етнографічного боку погляд на риси національного характеру ближчих і дальших сусідів українців, переважно як він відбився в українському фольклорі. Починається з гумористичної, з гірким присмаком самохарактеристики українця, потім ідуть поляки, росіяни, прусаки (німці), австрійці, італійці, французи і т. д.

По нашому хахлацьку строю – українських козаків за довгі чуби на голові – оселедці – прозвали «хохлами» (прозвище, певне, з'явилося десь у XVII ст.). Потім воно поширилося на всіх українців.

Бровар – пивовар.

Бовкун – упряжка з одного вола. Бовкун – ознака бідняцького господарства.

11.

І «не позвалям» там забуде – тобто право вето. Польська шляхта на державних сеймах мала право відхилити проект будь-якого законодавчого акту вигуком «не позвалям!». В останній період існування феодально-шляхетської Польщі як самостійної держави (період загострення боротьби між великими магнатами і шляхтою та ослаблення влади короля) право вето майже паралізувало діяльність вищих державних інституцій. Агапій Шамрай у статті «Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського» висловив слушний здогад, що тут Котляревський «натякає і на причини, що призвели до розрухи сильну колись державу. Котляревський згадує в зв'язку з цими подіями і роль українських народних мас у боротьбі проти панської Польщі у XVIII ст., двічі називаючи славного ватажка селянського повстання Максима Залізняка» (Котляревський І.П. Повне зібр. творів: У 2 т. – К., 1952. – Т. 1. – С. 41).

Чуйка – у поляків верхній чоловічий одяг, шинель.

Жупан – у поляків відомий з дуже давніх часів верхній чоловічий одяг, щось близьке до сучасного піджака. Знали жупан і на Україні, як верхній чоловічий одяг заможніших верств, аналогічний сучасному пальтові.

Москаль – бодай би не козою Замекекав з бородою – москаль – тут: росіянин. Так десь у XVII ст. прозвали українці російських стрільців ніби за прийняті в них гострі бороди.

А прус хвостом не завиляв – солдати прусської армії носили перуку із заплетеними назад кісками