Вилки Коллінз - Жінка у білому

— Я так скоро з тобою розлучуся, Меріан, — сказала вона. — Поки можна, хоч набудуся з тобою.

Вони мають повінчатися в ліммеріджській церкві, й, хвалити Бога, нікого з наших сусідів не запрошено на весілля. Єдиним гостем буде наш давній друг містер Арнольдс. Він приїде з Полсдіна, щоб бути Лориним весільним батьком, бо дядечко її надто вже зманіжений і не посміє виткнутися надвір у таку холоднющу погоду, що стоїть нині. Коли б я не вирішила від сьогодні бачити все тільки в радісному світлі, цілковита відсутність родичів-чоловіків у Лори в найважливішу хвилину її життя могла б викликати в мене великі побоювання за її майбутнє. Але з похмурими настроями та підозрами покінчено, вірніше — я більше не відбиватиму нічого такого в моєму щоденнику.

Завтра має прибути сер Персіваль. Він запропонував — на випадок, коли б ми хотіли, щоб усе відбувалося за приписами строгого етикету, — написати нашому священикові й попросити в нього притулку на той короткий час, поки він, сер Персіваль, бутиме в Ліммеріджі до весілля. Але ми з містером Ферлі вирішили, що нам аж ніяк не потрібно клопотатися всякими дрібними церемоніями та ритуалами. Ми в нашому дикому вересовому закутні, в нашому великому порожньому домі сміливо можемо знехтувати докучні умовності, що заважають спокійно жити городянам. У своєму листі-відповіді я подякувала серові Персівалю за його чемну пропозицію і попросила його зайняти колишні його покої в нашому домі.

17-е

Він приїхав сьогодні — тривожний і стомлений з виду, як мені здалось, але все розмовляв та сміявся, неначе був у щонайліпшому настрої. Він привіз Лорі подарунки — по-справжньому чудові коштовності. Лора милостиво прийняла їх, зберігаючи, зовні принаймні, цілковите самовладання. Але той зовнішній спокій вона здобуває ціною душевної боротьби, єдину ознаку якої я добачаю в її небажанні лишатися на самоті. Замість вернутися до своєї кімнати після сніданку чи обіду, як звичайно, вона неначе боїться туди заходити. Коли сьогодні після сніданку я пішла нагору вдягтися для прогулянки, вона напросилася піти зі мною. А перед обідом вона відчинила двері зі своєї кімнати в мою, аби, перевдягаючись, ми могли розмовляти одна з одною.

— Не давай мені жодної вільної хвилини, — сказала вона. — Змушуй мене повсякчас бути на людях. Не дозволяй мені задумуватись — оце все, про що я прошу тебе, Меріан. Не дозволяй мені задумуватись!

Ця печальна переміна в ній тільки робить її ще привабливішою в очах сера Персіваля. Видно, він витлумачив її жвавість на свою користь. На її щоках гарячковий рум'янець, в очах гарячковий блиск, і він це вітає, вважаючи, що вона просто погарнішала й повеселіла. Сьогодні за обідом вона розмовляла з такою награною веселістю й недбалістю, які зовсім не в її вдачі, аж мені хотілось примусити її замовкнути та вивести з їдальні. Захвату й подиву сера Персіваля не описати. Де й поділася тривога, яку я завважила на його обличчі, коли він тільки приїхав, і навіть у моїх очах він мовби помолодшав років на десять.

Безперечно — хоч якась незбагненна примха заважає мені це бачити, — безперечно, Лорин суджений дуже вродливий чоловік. Всяка врода починається з правильних рис, а в нього вони правильні. Ясно-карі очі прикрашають чоловіка (чи й жінку), а в нього очі ясно-карі. Навіть лисина, коли вона тільки над чолом, як у нього, личить чоловікові: завдяки ній лоб видається ще вищим, а лице — ще розумнішим. Невимушена елегантність його манер, невтомна жвавість рухів, повсякчасна вишукана дотепність у розмові — все це безсумнівні переваги, і все це у нього є. Хіба можна дорікати містерові Гілмору, коли він, не здогадуючись про Лорине таємне закохання, дивується, що вона не рада своїм заручинам? На його місці будь-хто дивувався б, як і наш добрий давній друг. Коли б мене оце спитали, які я добачила вади в серові Персівалі, я могла б назвати лише дві. Перша — невгамовний неспокій і збудження, причиною якого може бути його надзвичайно енергійна вдача. Друга — його різка, дратівлива манера розмовляти із слугами, яка, зрештою, може бути просто поганою звичкою. Ні, я не можу й не стану заперечувати — сер Персіваль дуже вродливий і дуже приємний чоловік. Ось так! Нарешті я це написала і задоволена, що з цим покінчено.

18-е

Сьогодні вранці, почуваючись стомленою і пригніченою, я залишила Лору в товаристві місіс Везі й подалася на одну з моїх швидких денних прогулянок, які я зовсім занедбала останнім часом. Я звернула на суху, вітряну дорогу, що веде через вересовище на Тоддів Кут. Через півгодини я неабияк здивувалась, побачивши сера Персіваля, що йшов назустріч мені від ферми. Він ішов швидко, помахуючи своїм ціпком, з високо піднесеною, як завжди, головою, в мисливській куртці, що маяла на вітрі. Коли ми зустрілись, він не став чекати моїх запитань і тут-таки сказав мені, що ходив на ферму поспитати Тоддів, чи не мали вони якихось звісток про Анну Катерік відколи він востаннє був у Ліммеріджі.

— І вам, звісно, сказали, що вони все так само нічого не знають?

— Анічогісінько, — відповів він. — Я починаю серйозно побоюватись, що ми вже не знайдемо її. А ви часом не чули, — запитав він мене, пильно дивлячись мені в обличчя, — може, цей художник, містер Гартрайт, довідався ще щось про неї?

— Він про неї нічого не чув і не бачив її, відколи поїхав із Камберленду, — відповіла я.

— Дуже жаль, — мовив сер Персіваль розчаровано, в той час як на обличчі його — от дивина! — відбилося ніби полегшення. — Неможливо вгадати, які лиха можуть спіткати це нещасне створіння. Для мене це несказанна прикрість, що ні до чого не призвели всі мої зусилля знайти її і знов віддати до лікарні, під дбайливий нагляд, якого вона так потребує.

Цього разу видно було, що йому й справді прикро. Я висловила йому своє співчуття, і ми разом пішли додому, говорячи вже про інші речі. Хіба ця моя випадкова зустріч із ним серед вересовища не свідчить про ще одну привабливу рису його вдачі? Хіба не безкорисливо й не зворушливо з його боку напередодні свого весілля думати про Анну Катерік, ба навіть піти на Тоддів Кут, щоб розпитати про сердешну, коли він міг куди приємніше перебути час у Лориному товаристві? Беручи до уваги, що він учинив так із щирого милосердя, його поведінка в цьому випадку показує його велику