Вилки Коллінз - Жінка у білому

19-е

Нове відкриття в невичерпному джерелі чеснот сера Персіваля.

Сьогодні в розмові з ним я обережно згадала про мій намір жити під одним дахом з його дружиною, коли він знов привезе її до Англії. Я ще тільки ледь натякнула на це, як він гаряче схопив мою руку й запевнив мене, що сам дуже хотів мені це запропонувати. Мовляв, з усіх жінок він вибрав би для своєї дружини саме таку подругу, як міс Голкомб. Він просив мене вірити, що я роблю йому величезну послугу на все життя, пропонуючи жити біля Лори після її заміжжя так само, як жила біля неї і раніше.

Коли я подякувала йому від імені нас обох за його люб'язну до нас увагу, мова зайшла про весільну подорож та про англійське світське товариство, з яким Лорі доведеться познайомитися в Римі. Він перелічив імена кількох друзів, з якими сподівається зустрітись цієї зими за кордоном. Наскільки я пам'ятаю, всі вони англійці, за одним винятком. Цей єдиний виняток — граф Фоско.

Це вперше Лорине одруження постає у виразно сприятливому світлі завдяки звістці про те, що молоде подружжя, напевне, зустрінеться на континенті з графом Фоско та його дружиною. Можливо, ця зустріч покладе край тривалій родинній сварі. Досі мадам Фоско воліла забувати про свої обов'язки Лориної тітки, а все через своє зло на покійного містера Ферлі за його вчинок із заповітом. Одначе віднині вона вже не зможе ставитися до Лори як до чужої. Сер Персіваль і граф Фоско — давні, випробувані друзі, і їхнім дружинам не лишиться нічого іншого, як зустрітися по-дружньому. В дні свого дівування мадам Фоско була чи не найбільша вітрогонка з тих, яких мені доводилось бачити, — вередлива, вимоглива і марнославна до дурості. Якщо її чоловікові пощастило перевиховати її, він заслуговує на подяку з боку всіх її родичів, і я перша йому подякую.

Мені вже нетерпеливиться зазнайомитися з графом. Він найближчий друг майбутнього Лориного чоловіка і викликає у мене найбільшу цікавість. Ні Лора, ні я ніколи його не бачили. Про нього я знаю тільки, що завдяки його випадковій появі на східцях церкви Трініта дель Монте в Римі сер Персіваль був порятований від грабунку й загибелі в ту критичну хвилину, коли сера Персіваля поранили в руку, а наступної миті, можливо, увігнали б йому ножа в серце. Я пам'ятаю також, що тоді, коли покійний містер Ферлі висував безглузді заперечення проти одруження його сестри, граф написав йому вельми стриманого й розумного листа, який, мушу визнати з соромом, залишився без відповіді. Оце і все, що я знаю про друга сера Персіваля. Цікаво, чи приїде він коли-небудь до Англії? Чи сподобається мені?

Моє перо залетіло у сферу чистого розумування. Пора вернутися до тверезих фактів. Безперечно, сер Персіваль поставився більш ніж люб'язно — з великою теплотою — до моєї ризикованої пропозиції жити біля його дружини. Я впевнена, що Лориному чоловікові не доведеться нарікати на мене, якщо й надалі я ставитимуся до нього так, як тепер. Я вже проголосила його вродливим, приємним, сповненим співчуття до нещасних і щирої приязні до мене. Справді, я насилу впізнаю сама себе в новій ролі найпалкішого друга сера Персіваля.

20-е

Я ненавиджу сера Персіваля! Я геть-чисто заперечую, що в нього приємний зовнішній вигляд. Я вважаю, що в нього дуже лиха вдача, що він неприємний і зовсім позбавлений доброти й співчуття. Учора ввечері нам надіслали візитні картки для молодого подружжя. Лора розпечатала пакет і вперше побачила своє майбутнє прізвище надрукованим. Сер Персіваль дозволив собі заглянути через її плече на свіжу візитну картку, що вже перетворила міс Ферлі на леді Глайд, і, посміхаючися з осоружним самовдоволенням, шепнув їй щось на вухо. Я не знаю, що саме, — Лора не захотіла сказати мені ,— та обличчя її враз стало мертвотно-бліде, аж я злякалась, коли б вона не зомліла. Сер Персіваль не звернув ані найменшої уваги на раптову Лорину блідість, от ніби й не завважив, що жорстоко завдав їй болю. В одну мить воскресла вся моя давня неприязнь до нього, і всі години, що проминули від тієї миті, не змогли її розвіяти. Я стала ще нерозважніша, ще несправедливіша, ніж була. В трьох словах, — як слухняно пише їх моє перо! — в трьох словах: я його ненавиджу!

21-е

Чи не зрушили трохи мою душевну рівновагу хвилювання цього тривожного часу? Протягом останніх кількох днів я писала в легковажному тоні, який — бачить небо! — такий далекий від того, що діється в моєму серці, аж мені неприємно перечитувати свого щоденника.

Може, за останній тиждень я заразилася Лориним гарячковим збудженням. Коли так, то цей напад у мене вже пройшов, лишивши мене в якомусь дивному стані. Від минулої ночі мене переслідує невідчепна думка: щось скоїться і весілля не буде. Звідкіля взялася, найшла на мене ця дивна мана? Може, цьому посприяли мої передчуття лихого Лориного майбутнього? Чи таке мимоволі навіяв мені сер Персіваль, який, що ближче день весілля, стає все збудженіший і дратівливіший? Не знаю. Одне тільки знаю: мене переслідує ця фантастична думка — за цих обставин найдикіша думка, що тільки може заблукати в голову жінці, — й хоч як я силкуюся, а не можу простежити, звідкіля вона взялась.

Цей останній передвесільний день минув у безладній, стомливій метушні. Як мені його описати? Адже я повинна це зробити. Все краще, ніж безнадія похмурих думок.

Добра місіс Везі, яку ми останнім часом усе забували та нехтували, зранку несамохіть примусила нас проливати сльози. Протягом кількох місяців вона таємно від усіх плела для своєї любої вихованки теплу шаль із шотландської вовни. Просто дивно, як жінка у її віці, з її звичками, могла зробити таку прегарну річ! Тож уранці вона й піднесла подарунок. І, коли любляча старша подруга її сирітського дитинства гордо накинула шаль на її плечі, бідолашна добросерда Лора зовсім розчулилась. Не встигла я заспокоїти обох чи втерти хоч свої сльози, як по мене прислав містер Ферлі, щоб ощасливити мене довжелезним переліком засторог, яких він вважає за необхідне вжити для збереження власного спокою в день весілля.

«Люба Лора» дістане від нього подарунок — поганенького перстеника, оздобленого волоссям її люблячого дядечка замість коштовного каменя, і з бездушним написом усередині по-французькому про споріднені душі та вічну