Вилки Коллінз - Жінка у білому

Листа спалено! Кілька чорних клаптиків попелу в каміні — все, що лишилося від його прощального листа, може, останнього в житті його листа до мене. Невже це такий сумний кінець цієї сумної історії? О, ні, ні, — звісно, це ще не кінець!

29-е

Почалися приготування до весілля. Приїхала кравчиня зняти мірку. Лора зовсім незворушна, зовсім байдужа до питань, що хвилюють кожну жінку. Все це вона склала на мене й на кравчиню. Коли б то бідний Гартрайт був баронетом і судженим, якого їй вибрав батько, чи ж так би вона поводилась? Як би вона вередувала та переживала, як нелегко було б щонайкращій кравчині догодити їй!

30-е

Що не день маємо звістку від сера Персіваля. Остання новина така: всі ті переробки в його домі заберуть місяців чотири, коли не шість. Якби художники, шпалерники та драпірувальники могли створити не тільки розкіш, а й щастя для Лори, о, як би я цікавилася опорядженням її майбутньої оселі! Але за нинішніх обставин єдине, що не лишило мене зовсім байдужою, — це те місце в його листі, де йдеться про весільну подорож. Оскільки зима обіцяла бути незвичайно суворою, а здоров'я Лорине таке тендітне, він пропонує повезти ЇЇ на зиму в Рим і перебути в Італії до літа. Якщо цей його план не буде схвалений, він ладен провести зиму в Лондоні, найнявши для цього щонайкращий будинок.

Не беручи до уваги моїх власних почуттів (це мій обов'язок, і я це роблю), особисто я не сумніваюсь, що треба згоджуватися на першу пропозицію. В обох випадках наша розлука з Лорою неминуча. Якщо вони поїдуть за кордон, розлука буде тривалішою, ніж коли вони зостануться на зиму в Лондоні. Але ми повинні менше думати про цю незручність, а більше про те, щоб Лорі було добре, адже їй корисно буде перебути зиму в м'якому кліматі, а головне — це перша в її житті подорож по найцікавішій у світі країні. Дорожні радощі та втіхи допоможуть Лорі змиритися з новим життям, розвіють її сумний настрій.

Вона з її вдачею не знайшла б утіхи в безтурботних світських розвагах лондонського життя. Тут її ще тяжче гнітило б це нещасливе заміжжя. Не можу висловити, як я боюсь цього початку її нового життя. Але я ще бачу якусь надію, коли вона поїде мандрувати; коли ж лишиться — то вже буде цілковита безнадія.

Дивно перечитувати цей мій останній запис у щоденнику, — я пишу про Лорине одруження та майбутню розлуку з нею, як пишуть про вирішені питання. Якими холодними й нечулими видаються оці мої жорстоко-спокійні міркування про майбутнє! Але як може бути інакше, коли все ближче й ближче день весілля? Не мине й місяця, як вона стане його Лорою, вже не моєю. Його Лорою! Ці два слова ніяк не вкладаються мені в голові, я така приголомшена і вбита ними — от ніби пишу не про заміжжя, а про її смерть.

1 грудня

Сумний, сумний день! День, про який мені не хочеться писати докладно. З нерішучості відклавши розмову про це вчора ввечері, я мусила сьогодні вранці сказати Лорі про весільну подорож, яку пропонує сер Персіваль.

Глибоко переконана, що я буду з нею, хоч би куди вони поїхали, бідолашна дитина, — адже вона ще дитина в багатьох відношеннях, — вона майже зраділа нагоді побачити на власні очі чудеса Флоренції, Рима й Неаполя. Серце моє мало не порвалось від болю, коли мені довелось розвіяти це оманливе уявлення і поставити її перед лицем суворої дійсності. Я мусила сказати їй, що жоден чоловік не стерпить, щоб суперник — чи суперниця — ділили з ним почуття його дружини в перші місяці шлюбу, хоч би що там сталося згодом. Мусила також застерегти її, що наше спільне проживання в майбутньому залежить від того, чи зумію я не викликати ревнощів і недовіри сера Персіваля, ставши на самому початку їхнього шлюбу найближчою порадницею його дружини. Краплину по краплині вливала я в це чисте серце і недосвідчений розум гірку життєву мудрість, бунтуючи кращою, шляхетнішою половиною душі проти цього невеселого завдання. Нині це вже позаду. Вона вивчила свій жорстокий, але неминучий урок. Щезли її чисті дівочі ілюзії — моя рука їх зруйнувала. Краще вже моя, ніж його рука, — оце така моя єдина втіха. Краще моя рука, ніж його.

Отже, прийнято першу пропозицію. Вони поїдуть в Італію. А я — якщо сер Персіваль погодиться — зустріну їх і лишуся жити з ними, коли вони повернуться до Англії. Іншими словами, це вперше у своєму житті я мушу просити особистої послуги в людини, якій я менше, ніж будь-кому, хотіла б бути зобов'язаною. Що ж! Думаю, що заради Лори я зважилася б і на більше.

2-е

Перечитуючи свої записи, я бачу, що завжди відгукуюсь про сера Персіваля у вельми несхвальних виразах. Але справи обернулися так, що я мушу викоренити — і викореню! — моє упередження супроти нього. Не знаю, коли воно й закралося в мою душу. Знаю тільки достеменно, що спочатку я того упередження не мала.

Чи то Лорине небажання виходити за нього заміж настановило мене супроти нього? Чи я мимохіть заразилася цілком зрозумілим упередженням Гартрайта? Чи, може, у моїй свідомості все ще дрімає майже забута підозра, пов'язана з листом Анни Катерік, не розвіяна остаточно поясненням сера Персіваля і підтвердженням його правдивості, яке я маю? Я сама не можу розібратись у своїх почуттях. Одне тільки я знаю напевне: я повинна, а надто нині, перестати кривдити сера Персіваля своєю несправедливою підозріливістю. Я вже звикла писати про нього несхвально, але я мушу покінчити з цією негідною звичкою. Навіть якщо заради цього мені доведеться перестати вести щоденника, поки вони не звінчаються! Я дуже незадоволена собою сьогодні, тож годі писати.

16-е

Минуло два тижні, і я жодного разу не розкривала цих сторінок. Я досить довго не чіпала свого щоденника, тож тепер повертаюся до нього, здається, з більш належними, кращими думками стосовно сера Персіваля.

За ці два тижні нема чого особливо й розповідати. Майже всі сукні готові, з Лондона прибули нові валізи для весільної подорожі. Бідолашка Лора цілими днями зі мною, а вчорашньої ночі, коли нам обом не спалось, вона прийшла в мою спальню і залізла до мене в постіль, щоб іще порозмовляти зі