Генрік Сенкевич - Quo vadis

але не більше. Вініцій міг бути вбитим, але міг бути також пораненим або захопленим християнами. Тепер тільки Хілонові спало на думку, що християни напевне б не відважилися вбити таку впливову людину, августіана й високого воєначальника, бо такий вчинок міг накликати на них усіх утиски. Вірогіднішим було, що затримали його примусово, щоб дати Лігії час для переходу в іншу схованку.

Думка ця підбадьорила Хілона.

«Якщо той лігійський дракон його не розтерзав при першому нападі, то живий, а якщо живий, тоді сам дасть свідчення, що я його не зрадив, і тоді не тільки нічого мені не загрожує, але (о Гермесе, розраховуй знову на дві телиці!) з'являються переді мною нові можливості… Можу повідомити одному з вільновідпущеників, де має шукати свого володаря, а чи він звернеться до префекта, чи ні, то його справа, мені б лишень не звертатися… Можу також піти до Петронія й розраховувати на нагороду… Шукав Лігію, тепер шукатиму Вініція, а потім знову Лігію… Треба все-таки спершу дізнатися, чи живий, чи вбитий».

Тут він подумав, що міг би вночі піти до пекаря Демаса й запитати про це в Урса. Але думку цю він одразу ж відкинув. Волів би не мати ніякої справи з Урсом. Міг слушно припускати, що коли Урс не вбив Главка, то, напевно, дістав засторогу від одного зі старійшин християнських, якому відкрив свій намір, що то справа нечиста і що хотів його до неї намовити якийсь зрадник. Зрештою, на саму тільки згадку про Урса дрож пронизував Хілона з голови до п'ят. Натомість подумав, що ввечері пошле Евриція дізнатися, що і як, до того будинку, де все сталося. Тим часом треба попоїсти, скупатися та відпочити. Безсонна ніч, дорога до Остріану і втеча із Затибря натомили його над усяку міру.

Одна річ тішила його: мав при собі два гаманці – той, що Вініцій дав йому вдома, і той, який кинув йому, повертаючись із цвинтаря.

З огляду на цю щасливу обставину, як і з огляду на всілякі хвилювання, що їх пережив, Хілон вирішив добряче попоїсти й випити ліпшого вина, ніж зазвичай.

І, коли врешті відчинилася винарня, вчинив це в такій значній мірі, що забув про купання. Хотілося йому передовсім спати, сонливість знесилила його так, що повернувся, тиняючись, до свого помешкання в Субурі, де чекала на нього куплена за гроші Вініція рабиня.

Там, увійшовши до темного, як лисяча нора, кубікулу, впав на постіль і миттю заснув.

Прокинувся тільки ввечері, а радше збудила його рабиня, – хтось, мовляв, шукає його й хоче притьмом із ним бачитися.

Хілон, який чутко спав, умить підхопився, накинув поспіхом плащ із каптуром і, відсторонивши рабиню, виглянув обережно надвір.

І обімлів! Бо через двері кубікулу побачив велетенську постать Урса.

При цьому відчув, що ноги й голова його стають холодними як лід, серце перестає битися в грудях, по спині повзуть рої мурашок… Якийсь час не міг вимовити й слова, потім, одначе, цокаючи зубами, сказав, а радше, простогнав:

– Сіро! Немає мене… не знаю… цього… доброго чоловіка…

– Я сказала, що ти вдома і що спиш, володарю, – заперечила рабиня, – він же вимагав тебе розбудити…

– О боги!.. Кажу ж тобі…

Але тут Урс, роздратований зволіканням, наблизився до дверей кубікулу і, пригнувшись, просунув у дверний отвір голову.

– Хілоне Хілонід! – погукав.

– Pax tecum! Pax, pax! – відповів Хілон. – О найліпший із християн! Так! Я Хілон, але це помилка… Я не знаю тебе!

– Хілоне Хілонід, – повторив Урс. – Пан твій, Вініцій, кличе тебе, щоб ішов до нього за мною.

Розділ XXIII

Вініцій прийшов до тями від пронизливого болю. В першу мить не міг зрозуміти, де він є і що з ним діється. В голові шуміло, й очі застилала імла. Поступово, одначе, поверталася до нього притомність, і врешті крізь цю імлу побачив трьох схилених над ним людей. Двох упізнав: один був Урс, другий – той старий, якого збив з ніг, виносячи Лігію. Третій, зовсім незнайомий, тримав його ліву руку й, торкаючи її від ліктя аж до плеча та ключиці, завдавав йому болю, такого страшного, що Вініцій, подумавши: напевно, це якісь особливі тортури, вигадані з помсти, – процідив крізь зуби:

– Убийте мене.

Але вони не звертали уваги на його слова, ніби й не чули їх, або ніби сприймали за звичайний стогін страждання від болю. Урс, зі своїм стурбованим, а водночас і грізним обличчям варвара, тримав білий клапоть, подертий на довгі смуги, старий же мовив до людини, що натискала на руку Вініція:

– Главку, ти певен, що та рана на голові не є смертельною?

– Саме так, шановний Криспе, – відповів Главк. – Служачи рабом на флоті, а потім мешкаючи у Неаполісі, я лікував багато ран, і з грошей, отриманих од цієї справи, викупив урешті себе і своїх… Рана на голові легка. Коли цей чоловік (тут кивком голови вказав на Урса) одібрав у молодика дівчину і штовхнув його до стіни, той, мабуть, падаючи, затулився рукою, яку забив і зламав, але зате врятував голову – і життя.

– Не одного вже з братів мав під своєю опікою, – відповів Крисп, – і знають тебе як досвідченого лікаря… Тому й послав я по тебе Урса.

– Який дорогою признався мені, що ще вчора готовий був мене вбити.

– Але, перш ніж тобі, відкрив свій намір він мені – я ж, знаючи тебе і твою любов до Христа, пояснив йому, що не ти зрадник, а той незнайомець, який на вбивство хотів його намовити.

– То був злий дух, а я вважав його за ангела, – зітхнувши, сказав Урс.

– Колись іншим разом розповіси мені про це, – мовив Главк, – а тепер мусимо думати про пораненого.

І, сказавши це, заходився вправляти руку Вініція, який, хоча Крисп кропив йому лице водою, раз по раз непритомнів од болю. Була це, зрештою, щаслива для нього обставина, не відчував-бо вправляння ноги і перев'язування зламаної руки, яку Главк затис між двома ввігнутими дощечками, а потім обв'язав швидко й туго, щоби була нерухома.

Але по закінченні операції Вініцій опритомнів знову – і побачив над собою Лігію.

Стояла біля його ліжка, тримаючи перед собою мідне відерце з водою, в яку Главк занурював час від часу губку і змочував нею йому голову.

Вініцій дивився й очам не вірив. Йому здавалося, що це сон або гарячка і йому мариться дорогий образ – і лише через якийсь час відважився він прошепотіти:

– Лігіє…

На його голос відерце задрижало в її руці, але