Ю. Несбе - Леопард

був там, може, я б і згадав, чи бачив їх у книзі відвідувачів. Розумієте?

— Розумію. Але, на жаль, ми не маємо ані імен, ні адрес.

— Не маєте? Та пусте, — відповів Лейке й почав розстібати вовняне пальто. — Тоді, гадаю, я вам не дуже прислужився. Хіба що тепер можете мене викреслити.

— М-м-м… — почулося у відповідь. — Оскільки ви вже тут, то я маю до вас ще кілька питань. Якщо маєте час.

— Я сам собі хазяїн, — сказав Лейке. — Принаймні поки що.

— Чудово. Кажете, у вас у минулому були проблеми. Чи не розповіли б ви коротко, що то були за проблеми?

— Я мало не вбив одного хлопа, — відверто зізнався Лейке.

— Гаразд, — мовив Харрі, відхилившись на спинку крісла. — А за що?

— Бо він на мене накинувся. Він стверджував, що я одбив у нього дівчину. Насправді вона не була й не хотіла бути його дівчиною, крім того, я не відбиваю чужих дівчат. Не маю потреби.

— Отже, він заскочив вас на гарячому і вдарив її?

— Себто?

— Я лише намагаюся зрозуміти, чому вам захотілося його убити. Якщо ви насправді цього хотіли.

— Він мене ударив. За це я й намагався його убити. Ножем. Я вже майже зробив це, аж тут кілька моїх друзів буквально відтягли мене від нього. Мене засудили за нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Тож як за спробу убивства я ще легко відбувся.

— Чи ви усвідомлюєте, що ваші слова можуть накликати на вас підозри в убивстві?

— У цій справі? — Лейке недовірливо глянув на Харрі. — Жартуєте? Гадаю, у вас більше здорового глузду, хіба ні?

— Якщо вам забаглося вбити один раз…

— Насправді я прагнув цього не один раз. Мабуть, я так і чинив.

— Мабуть?

— У джунглях розгледіти вночі негра — річ непроста. Доводиться стріляти наосліп.

— І ви стріляли?

— Стріляв за часів грішної молодості. Відбувши покарання, я вступив на курси сержантів, а потому поїхав у Південну Африку, влаштувався там контрактником.

— А-а. То ви були найманцем у ПАР?

— Три роки. Власне, у ПАР я лише завербувався, позаяк воювали у сусідніх країнах. Там завжди воювали, й завжди був попит на професіоналів, а надто — білих. Чорні досі гадають, що ми розумніші, вони більше довіряють білим офіцерам, а не своїм власним.

— То, може, ви й у Конго були?

Брови у Тоні Лейке вигнулись дашком.

— Чому ви питаєте?

— Бував там нещодавно, тому й цікавлюсь.

— Тоді це місце звалося Заїр. Але здебільшого ми навіть до пуття не знали, у якій країні знаходимось. Там же або суцільна зелень, або суцільна чорнота, поки знова не зійде сонце. Я працював там у так званій службі безпеки на кількох діамантових копальнях. Саме там я й навчився користуватися картою й компасом у світлі ліхтарика, прикріпленого на лобі. До речі, компас там можна викинути до дідька, адже у горах достобіса багато металу.

Тоні Лейке відхилився на спинку крісла. «Розслабився й нічого не боїться», — зауважив Харрі.

— До речі, про метал, — мовив він. — Я наче десь читав, що ви маєте в Африці шахту.

— Маю.

— А що за мінерал видобуваєте?

— Колтан.

Харрі розуміюче кивнув:

— Використовується у мобільних телефонах.

— Так. І ще в ігрових приставках. Коли у дев’яностих у світі стрімко зросло виробництво мобільних телефонів, я зі своїми вояками був на північному сході Конго. Там у французів та тубільців була копальня, колтан для них добували хлопчаки, длубаючись кирками й лопатами. Він скидається на звичайний камінь, але з нього добувають тантал, саме його й використовують у телефонах. І я второпав, що якби знайти кошти, я б міг розпочати там справжнє сучасне видобування, розбагатів би сам і допоміг би розбагатіти своїм партнерам.

— Так і сталося?

Тоні Лейке розсміявся:

— Не зовсім так. Я позичив грошей, потім мене обдурили хитрі партнери, і я втратив усе. Позичив ще, мене знов обдурили, я знову позичив і заробив трохи грошенят.

— Трохи?

— Кілька мільйонів, щоб борги пороздавати. Але тепер я маю зв’язки, моє ім’я почало вигулькувати у пресі, і хоча я, звісно, ділив шкуру невбитого ведмедя, але цього було достатньо, щоб мене прийняли у колах, де крутяться великі гроші. Щоб тебе вважали там за свого, важить лише кількість нулів у цифрі, якою вимірюється твій статок, і не суттєво, чи спереду там плюс, чи мінус. — Лейке знову розсміявся щиро й заразливо, і Харрі теж довелося удати посмішку.

— А тепер?

— А тепер перед нами замайоріли нові величезні перспективи, бо саме нині прийшов час колтану. Звісно, я вже давно про це розповідаю, але саме зараз — то щира правда. В обмін на опціон на купівлю мені довелося поступитися своєю часткою акцій у цьому бізнесі, щоб пороздавати борги. Нині все влаштувалося, й треба лише добути грошей, щоб знову викупити свої акції, і тоді я стану повноправним компаньйоном.

— Зрозуміло. А гроші?

— Дехто вважає за доцільне позичати мені гроші в обмін на частку. Прибуток величезний, а ризик мізерний. Чимало грошей уже вкладено, враховуючи хабарі місцевій владі. Ми навіть прорубали злітну смугу у джунглях, тож тепер можна вантажити все просто на літаки й вивозити через Уганду. Чи ви заможний, Харрі? Подивлюсь, може, є можливість і вам відтяти шматочок цього пирога.

Харрі похитав головою:

— А ви нещодавно бували у Ставангері, Лейке?

— Бував… улітку.

— А пізніше?

Поміркувавши, Лейке заперечно похитав головою.

— Ви не зовсім упевнені? — поцікавився Харрі.

— Я показую свій проект потенційним інвесторам, а отже, страшенно багато подорожую. Гадаю, я бував у Ставангері тричі чи, може, чотири рази, але наче з літа я туди не навідувався.

— А як щодо Лейпцига?

— Тут мені, мабуть, уже час спитати: а чи не потрібен мені адвокат, Харрі?

— Я просто прагну якнайшвидше викреслити вас із переліку, щоб зосередитися на більш суттєвих речах. — Харрі потер перенісся вказівним пальцем. — Якщо не бажаєте, щоб усе це винюхала преса, не варто звати адвоката, отримувати офіційні виклики на допити тощо.

Лейке повільно кивнув:

— Певна річ, Харрі, ви слушно кажете. Дякую за пораду.

— Отже Лейпциг?

— Перепрошую, — відповів Лейке з непідробним жалем у голосі й на обличчі. — Ніколи там не був. А хіба мусив?

— М-м-м… Мені також доведеться спитати, де ви були й що робили у певні дні.

— Питайте.

Харрі назвав дати чотирьох убивств, а Лейке записав їх у свій нотатник у шкіряній обкладинці.

— Перевірю дати, щойно дістануся офісу, — пообіцяв він. — До речі, ось мій номер телефону. — Він простягнув Харрі візитівку, на якій зазначалось: «Тоні К. Лейке, підприємець».

— А що означає «К.»?

— Слушне