Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Прийшли аналізи, — Юрій увійшов до кухні, де Інна готувала вечерю. — Це транквілізатор. І дозування, як для двометрового атлета вагою під півтора центнера, а не для дівчинки метр шістдесят і з вагою, як в курчатка.
Лопатка, якою Інна помішувала соус в сотейнику, випала з руки жінки на підлогу, лишивши на світлій плитці яскраву оранжеву кляксу. Вона повільно повернулася до колишнього чоловіка і відкрила рота, ніби збираючися щось сказати. Потім передумала, зімкнула вуста і повільно і глибоко вдихнула, з зусиллям розтиснувши пальці, що стиснулися в кулаки.
— Мерзотники, — врешті вона опанувала себе, але голос її звучав глухо і напружено. — Вони могли її вбити…
— Вони хотіли її вбити, Інно, — виправив її Юра. — Ти сама сказала: вона була в тій машині, коли Андрій і Ілона загинули. Вона там була, і тільки дивом не постраждала. Тому так, вони хотіли її вбити, але після невдалого замаху передумали і вирішили діяти ось так.
— Бідна дівчинка, — видихнула Інна і заплакала, безсило опустивши голову. — Я би… Якби я хоч спробувала боротися за неї…
Юра мовчки підійшов до колишньої дружини, невпевнено, вагаючись, притягнув до себе. Він не сказав жодного слова, просто обіймав, даючи жінці час, аби виплакати так довго стримувані сльози.
Саме в такому положенні їх і застав Олег, який бадьорим кроком увійшов до кухні. Якусь мить він шоковано дивився на своїх батьків, що навіть не помітили його присутності, а потім делікатно постукав кісточками пальців по обдвірках, ледь стримуючи посмішку. Місія виявилась провальною: ледве стукіт порушив тишу, що царювала в приміщенні, як Юра і Інна відсахнулися одне від одного, мов парочка підлітків, яких застукали, коли вони цілувалися за гаражами. Олег не витримав, розреготався, аж сльози на очі виступили.
— Ну ви й даєте, батьки! Вас ні на секунду лишити не можна. Ви той, одружуйтеся назад, чи що?
— Взагалі-то мені треба спочатку вдруге розлучитися, — відповів Юрій, чухаючи потилицю. — Та й мама твоя, мабуть не одна…
— З чого ти це взяв? — уточнила Інна, невтримно червоніючи.
— Та хіба може така красива жінка бути сама? — остаточно знітився Юрій, чим викликав в Олега невтримний регіт.
— “Красива жінка, незаміжня, стоїть задумавшись в метро”, — проспівав він мамину улюблену пісню і ойкнув, коли вона замахнулася на нього рушником. — Так, все, лишаю вас вуркотіти про любов, скоро Кіра приїде, то я її зустріну…
В його кишені задзвенів телефон. І, водночас, дзвінок пролунав і з кишені Юрія.
— О, Ярик! — радісно промовив Олег. — Так, бро?
— Кіру викрали! — загорлав Ярослав. — Я бачив, буквально хвилину тому машина “Хонда”, сіра, номер я сфоткав і тобі скинув.
— Якого чорта? — в унісон з Ярославом, якого він не міг чути, крикнув в телефон Юрій. — Вадік, блін, ти адекватний? Ти для охорони там був, чи щоб ґав ловити?!
— Що відбувається? — раптово сівшим голосом запитала Інна, переводячи погляд з одного на іншого. — Хлопці! Що відбувається?
— Кіру викрали! — хором відповіли обидва.
…позаду Інни безнадійно шипів, пригораючи, соус, що витікав з сотейника на білосніжну плиту…
***
— Я правда тобі не ворог, — Тарас петляв вузькими вуличками міста, направляючись кудись у бік Музею історії Полтавської битви.
— Щойно сказав, що ти мені друг, — задумливо промовила Кіра, подумки пригадуючи, куди можна втекти, як тільки авто зупиниться. — Тепер вже “не ворог”. Це принципово різні речі. То хто ти, Тарасе?
— А ти розумна дівчинка, — гмикнув хлопець тоном, що змушував сумніватися в тому, що ці слова були компліментом. — Скажімо так: я би дуже не хотів тобі нашкодити. Як і той, з ким ти маєш зустрітися.
— Сподіваюся, ти мене не до дядечка везеш, Тарасе? — Кіра зі злістю втупилася в нього важким поглядом. — До тітоньки? Ні?
— Ні, — з ледь помітною посмішкою відповів молодий чоловік, і, проминувши Музей, звернув у бік залізниці. — Ти з ними зустрінешся, але вони більше не мають впливу на тебе і ніяк тобі не зашкодять.
— А хто мені зашкодить? — допитувалася Кіра й далі, та Тарас відмахнувся від її запитань.
— Ти про все дізнаєшся згодом, — відрізав він холодно. — І моя тобі порада: будь розумницею, зроби правильний вибір, коли тобі його запропонують. Не хочу, знаєш, закопувати тебе десь у лісі за містом…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля», після закриття браузера.
