Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Після тієї ночі щось змінилось. Не лише між ними — у всьому світі. Наче старі рани, які довго кровоточили, раптом загоїлися. Болі вже не було, залишилась лише ніжність і шалена потреба бути разом. Вони більше не хотіли втрачати жодної хвилини — життя було надто коротке для образ і мовчання.

— Почнімо з чистого аркуша, — тихо сказала Ніка, тримаючи Адріана за руку.
— Почнімо, — так само просто відповів він.

Спершу вони поїхали до Маргарити Сергіївни — мами Адріана. Вона відкрила двері й завмерла, побачивши їх разом. Її очі наповнилися слізьми, коли син сказав:

— Мамо, ми знову разом. І цього разу — назавжди.

Жінка обійняла Ніку, ніжно, мов рідну доньку. Її голос тремтів від радості:

— Я знала, що серця, які кохають, завжди знаходять одне одного. Ви — доказ.

Вони довго сиділи за столом, пили чай із домашнім варенням, згадували, сміялися. І хоча спогади іноді боліли, вже не лякали — бо попереду було майбутнє, яке вони творили разом.

Після цього поїхали до батьків Ніки. Дорогою вона нервувала — батько завжди був суворим, а мати чутливою до всього, що стосувалося доньки. Але зустріч пройшла краще, ніж вони очікували.

Батько спершу мовчав, уважно розглядаючи Адріана, ніби намагаючись побачити його душу. Потім встав, підійшов і міцно потиснув йому руку.

— Якщо ти зробиш мою доньку щасливою, тоді ми не матимемо жодних проблем, — твердо промовив він.

Мати Ніки, розчулена до сліз, обійняла зятя й прошепотіла:

— Тримайтеся одне одного. Життя не завжди просте, але любов — це найбільша сила.

Увечері, коли вони залишилися наодинці, Ніка сиділа на колінах у Адріана, обіймаючи його за шию.

— Ми справді це зробили? — прошепотіла.
— Ми лише починаємо, — усміхнувся він, торкаючись її чола своїм.

За вікном запалювались зорі. А в їхніх серцях — світло, тепле й щире, як обіцянка назавжди бути разом.