Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

Знаю також інші вислови такого роду, що ними намагаються відбити любов до слави. Але прошу тебе, якщо маєш вагоміші аргументи, виклади їх одразу. Бо я з досвіду знаю – все це справляє враження, але не переконує. Адже я не мрію зробитись безсмертним богом і володіти небом і землею. Мені досить людської слави; її лише прагну, бажаючи того, що доступне смертному.

Августин

О, як ти нещасний, коли ти говориш правду! Якщо не прагнеш безсмертя, не пам’ятаєш про вічне, ти належиш землі. Твої справи кепські, навіть – безнадійні.

Франческо

Борони мене Боже від такого божевілля. Завжди я палав любов’ю до вічності – закликаю у свідки свою совість, якій відомі усі мої помисли. Я сказав чи, якщо ненароком обмовився, я хотів сказати, що, як смертний, я користуюся з того, що доступне смертним, і не намагаюсь ґвалтувати природу речей несумірними гордими бажаннями. Тому, домагаючись людської слави, я усвідомлюю, що і я, і вона, ми обидвоє смертні.

Августин

Наскільки резонно, настільки ж нездарно, заради порожнього подуву, що, як ти сам визнаєш, мине безслідно, ти відмовляєшся од вічного.

Франческо

Аж ніяк не відмовляюсь. Може, тимчасово віддалив себе…

Августин

Зволікання надто небезпечне, коли біг часу такий стрімкий, а життя таке швидкоплинне! І я хочу, щоб ти сказав мені: якби той, хто один визначає термін життя і смерті, нині призначив тобі один тільки повний рік життя і ти знав би про це напевно, як би ти розпорядився цим роком?

Франческо

Я витрачав би час тільки на істотні речі, вкрай заощадливо й обачно. Та чи наважився б хто відповісти інакше, якщо він у здоровому глузді!

Августин

Відповідь схвалюю, але своє здивування людським безумством у справі не міг би висловити ні я, ні будь-хто з наймайстерніших ораторів: якби навіть зібрати весь їхній хист і зусилля воєдино, їхнє красномовство виявилось би безпорадним.

Франческо

З якого приводу таке здивування?

Августин

З приводу вашої скупості, попри надійність і марнотратства у непевності; тим часом, якби мали краплину здорового глузду, ви чинили б навпаки. Адже хоч який короткий річний термін, він гарантований тим, хто сам не обманює і кого неможливо обдурити. Отже, цей рік можна було б розділити на довільні частини на свій розсуд, заздалегідь призначивши останні години турботам про спасіння душі. Але таке вже ваше гідне прокляття загальне безумство, що, не знаючи, чи матимете час на останні вищі потреби, ви гаєте його на нісенітниці так, наче маєте того часу досхочу. Той, кому призначено прожиття рік, володіє чимось надійним, хоча й невеликим; але всі ви, смертні, живете у світі, де смерть вражає навмання, тож не маєте певності не тільки щодо одного року, але навіть щодо одного дня чи навіть години. Кому призначено рік життя, той, по завершенні терміну в шість місяців, має ще півроку; а тобі, коли втратив нинішній день, хто гарантує тобі завтрашній? Ось слова Цицерона: «Кожен знає напевне, що помре, але не знає, чи вже сьогодні», і ніхто не буває настільки юним, щоб «мати певність, що дотягне до вечора». Тому я питаю тебе і питаю всіх смертних, які, зазираючи у прийдешнє, нехтують теперішнім:

Хтозна, чи зволять боги до годин, що майнули, додати

частку й наступного дня?[132]

Франческо

Ніхто не знає, відповім за себе і за решту всіх; але ми сподіваємось принаймні на той рік, що на нього, як казав Цицерон, сподівається кожна людина, хоч би якою старою була.