Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

Частина 23

Єва прокинулася від звуку дощу, що барабанив по даху. Сіре світло сочилося крізь вікно, створюючи ілюзію раннього вечора, хоча годинник на стіні показував лише десяту ранку. Гроза.

Єва підвелася, відчуваючи біль у всьому тілі — наслідок сну в одязі на жорсткому матраці. Вона пішла до ванної, подивилася на себе в дзеркало — бліде обличчя, темні кола під очима, скуйовджене волосся. Її важко було впізнати в цій виснаженій жінці.

Холодна вода трохи освіжила її. Єва повернулася до вітальні, розпалила камін, який за ніч майже згас, і поставила чайник. Потрібно було подумати, що робити далі.

Її втеча, напевно, вже була головною новиною на всіх каналах. Поліція шукає її, можливо, навіть встановлює блокпости на дорогах. Скільки часу мине, перш ніж вони знайдуть цей віддалений будинок? І що тоді?

Єва відчувала дивну приреченість. Навіть якщо вона втече в інше місце, навіть якщо перетне кордон — що це змінить? Через дев'ятнадцять днів Олексій прийде за своєю платою. І ніякі кордони чи відстані не захистять її від нього.

Вона знайшла в холодильнику яйця і бекон, приготувала сніданок. Давно вона не їла нормальної їжі, і навіть ця проста страва здавалася їй майже бенкетом порівняно з тюремною баландою.

Після сніданку Єва почала досліджувати будинок більш ретельно. Вона шукала щось — сама не знаючи, що саме. Можливо, ключ, натяк, вказівку. Що робити далі.

У великій шафі, крім рушниці, вона знайшла кілька коробок з різними речами — інструменти, запасні лампочки, свічки на випадок відключення електрики. І маленький сейф.

Сейф був закритий, але поруч з ним лежала записка з комбінацією. Єва ввела цифри, і дверцята відчинилися. Всередині вона знайшла пачку грошей — здавалося, кілька тисяч доларів — і невеликий пістолет з коробкою набоїв.

Вона взяла пістолет, відчуваючи його вагу. Маленький, але смертоносний. Більш зручний, ніж громіздка рушниця. Більш... особистий.

Єва швидко поклала пістолет назад. Навіщо їй зброя? Вона ж вирішила більше не вбивати. Вона повинна протриматися ці дев'ятнадцять днів, не завдаючи більше болю нікому. Це буде її останнім актом... чого? Не спокути, ні. Для спокути було занадто пізно. Можливо, просто останнім актом людяності, перш ніж її душа стане власністю демона.

День тягнувся повільно. Дощ не припинявся, перетворюючи ліс навколо будинку на розмите сіре марево. Єва спробувала увімкнути телевізор, знайшла новинний канал.

Те, що вона побачила, змусило її завмерти. На екрані було фото Сергія — її водія, який допоміг їй втекти. Але не просто фото — це був знімок мертвого тіла. Заголовок під зображенням кричав: "Помічник збіглої вбивці знайдений мертвим на трасі".

Диктор говорив щось про криваву розправу, про те, що вбивство було скоєне з особливою жорстокістю, що тіло було знайдено в машині біля покинутої заправки. Поліція вважає, що це справа рук Єви Мельник, яка, можливо, вбила свого спільника, щоб той не видав її місцезнаходження.

Єва вимкнула телевізор, відчуваючи, як серце б'ється десь у горлі. Сергій мертвий? Але вона не вбивала його! Вони розлучилися мирно, він поїхав у місто.

— Шокована? — голос Олексія змусив її здригнутися.

Єва повернулася. Він стояв біля вікна, спостерігаючи за дощем.

— Я не вбивала його, — сказала вона, відчуваючи, як тремтить голос. — Ти знаєш, що не вбивала.

— Звісно, знаю, — кивнув Олексій. — Але поліція не знає. І тепер вони шукатимуть тебе з подвійною силою. Вбивця-втікачка, яка розправляється з власними спільниками... Це вже не просто новина дня, це справжня сенсація.

— Хто його вбив? — запитала Єва, хоча вже знала відповідь.

Олексій дивився на неї з тією ж напівпосмішкою.

— А як ти думаєш?

— Ти, — прошепотіла вона. — Ти вбив його.

— Я? — Олексій театрально приклав руку до грудей. — Що за звинувачення! Я не вбиваю людей, Єво. Я лише... створюю ситуації, в яких люди приймають певні рішення.

Він підійшов ближче.

— Але скажімо, гіпотетично, що я дійсно якось посприяв раптовій смерті цього хлопця. Це не було б нелогічно, чи не так? Він знав, де ти. Він міг видати тебе поліції. Або, що ще гірше, він міг повернутися сюди з підкріпленням, щоб, скажімо, пограбувати тебе. Забрати гроші і цінності, які, він знав, ти маєш.

Олексій говорив спокійно, розумно, і від цього його слова звучали ще більш моторошно.

— Я просто захищаю свої інвестиції, Єво. Твоя душа — надто цінна, щоб ризикувати нею.

— Ти використовуєш мене, — сказала Єва, відступаючи. — Весь час використовував.

— Використовую? — Олексій здивовано підняв брови. — Ми уклали угоду, Єво. Чесну, відкриту угоду. Рік ідеального життя в обмін на твою душу. Я виконав свою частину — дав тобі гроші, можливості, силу. Тепер твоя черга платити.

Він підійшов до каміна, простягнув руки до вогню, хоча Єва сумнівалася, що він міг відчувати холод.

— Але повернімося до більш нагальної проблеми, — сказав він. — Поліція тепер шукатиме тебе з подвоєною силою. Тобі потрібен новий план. Нове місце переховування.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍