Луцій Анней Сенека - Діалоги

зразком для стоїків.

188

Сон у Гомера — «брат смерті».

189

Азіній Полліон — римський політичний діяч, полководець, оратор, історик (76 р. до н. е. — 5 р. н. е.), претор і консул, організатор першої публічної бібліотеки в Римі.

190

Звичай ходити на проходи (ambulationes) сягає античних часів; саме під час таких проходів, у діалогах, серед живої природи, зароджувалася, набувала соковитості й барв не тільки поетична, а й наукова думка (пор. працю І. Крип’якевича «Історичні проходи по Львові»); на проходи, ще донедавна, ходили випускники гімназій.

191

Солон — афінський політичний діяч, поет (бл. 640—560 рр. до н. е.), відомий своїми реформами, один із семи мудреців; це він сказав Крезові (див. вище, прим. 47) (в електронній версії — коментар 173. — Прим. верстальника.), що нікого, ще за життя, не можна назвати щасливим.

192

Аркесілай — грец. філософ (315—240 рр. до н. е.), засновник Середньої Академії в Афінах; вважав, що навколишню дійсність не можемо пізнати ні розумом, ані відчуттями, тож мусимо утримуватися від суджень.

193

Таким висловом (dulce est desipere in loco) Горацій закінчує дванадцяту оду четвертої книги.

194

Дух (лат. «animus», грец. «thymos») як поривна сила: «Дух, що тіло рве до бою…» в І. Франка; «animus fert», дух пориває, — у першому рядку Овідієвих «Метаморфоз».

195

Душевний спокій — лат. «tranquillitas» (звідси нинішні транквілізатори), грец. «ataraxia»; в основі цих понять — образ ясного й погідного видимого світу у трьох його поставах (суходіл, море, небо), яким бачить його Лукрецій на початку своєї поеми, покликаній встановити таку саму погоду у мікрокосмі — внутрішньому світі людини.

196

Алюзія до Езопової байки «Лев і Лисиця»: «Я зайшла б, коли б не побачила, що до тебе провадить багато слідів, а від тебе немає жодного», — Лисиця у відповідь старому Левові, який запрошував звірів провідати його, немічного, в печері, де й поїдав їх.

197

«In actu mori»: «…в праці сконать» — дослівно повторює стоїчне гасло І. Франко.

198

Вергілій. «Енеїда», IX, 612 (canitiem galea premimus) canitiem galeae subicio (Овідій, «Скорботні елегії», IV, 1, 74).

199

Так Горацій прагне «перебігти» з табору багатіїв у табір тих, хто нічого не бажає, nil cupientium (Оди, III, 16, 22—24).

200

«Vita contemplative», споглядальне життя, на відміну від дійового (vita activa).

201

Весталки — римські жриці Вести, богині домашнього вогнища, давали обітницю цнотливості, якої мали дотримуватися протягом 30 років.

202

Хрісіпп — див. прим. 8, Спок. (в електронній версії — коментар 134. — Прим. верстальника.)

203

Перелічено теми, що стосуються етики і фізики; більшість із них, ідучи за грецькими філософами, зокрема, Епікуром та Емпедоклом, опрацьовував Лукрецій у своїй поемі «Про природу речей».

204

Образ людини, яка споглядає небо (homo caeli contemplator) — у першій книзі Овідієвих «Метаморфоз» (85—86).

205

Про здатність людини проникати розумом далеко за межі видимого — Юрій Дрогобич у своєму латиномовному творі «Прогностичне судження»: «Хай там яка далечінь від ока й до обширів неба, / Та для людського ума — відстані наче й нема».

206

Бог, згідно з концепцією стоїків, — це дух (грец. pneuma, лат. spiritus), яким пройнято все доокіл, отже, й людина є «часточкою божественного подиху» (particula divinae aurae: Горацій. Сатири, II, 2, 79).

207

Небесні заборола — мова про небесні сфери, за які проривається, наче руйнує їх (perrumpit) думка філософа, споглядаючи «порожні глибини» Всесвіту.

208

Цією ж думкою, відомою в латинському озвученні, Гіппократ починає свої «Афоризми»: «Ars longa, vita brevis» (життя коротке, шлях мистецтва довгий), невідповідність між короткочасним життям людини та обраним предметом («мистецтвом») стає найочевиднішою тоді, коли цей предмет — астрономія, що оперує безмежними величинами.

209

Лат. «admirator». Цей подив, якщо мова про астрономію, межує зі страхом: «Мене жахає одвічне мовчання тих неосяжних просторів» (Блез Паскаль). «Є ж і такі, що на сонце й зірки, й на те, як у році / Пору несхибно міняє пора, споглядають спокійно» (Горацій, Послання, І, 6, 3—4); серед «таких» — передусім стоїки, які всіляко підкреслювали спокій свого споглядання.

210

До божественного звести очі. — Пор. наше: «Ніколи й вгору глянути»; вгору, тобто від земного, радше приземленого, перейти думкою до чогось вищого, до чого покликана людина.

211

Сенека не раз наголошує на тому, що він, як і кожен філософ, працює заради прийдешніх поколінь: живе минулим, а теперішнє використовує, щоб прислужитися майбутньому.

212

Серен — див. прим. 1, Спок. (в електронній версії — коментар 127. — Прим. верстальника.)

213

Йдеться про професійних філософів.

214

Катон — див. прим. 28, Щасл. (в електронній версії — коментар 96. — Прим. верстальника.)

215

Мова про закон Цецілія Метелла, народного трибуна, прихильника Помпея; згідно з цим законом, Помпей мав прибути до Італії задля порятунку держави від змовника Катіліни, насправді ж цей закон був спробою передати верховну владу над Римом у руки Помпея; про це розповідає Плутарх (Катон, 26).

216

Публій Клодій — народний трибун і Публій Ватіній, легат Цезаря, відомі своїми зловживаннями й політичними авантюрами постаті останніх років Римської республіки. Клодія, зокрема, звинувачували у святотатстві: у 62 р., під час свят на честь Доброї богині, в якому могли брати участь лише жінки, він, переодягнувшись у жіноче вбрання, пробрався на те свято в будинок верховного понтифіка і претора Юлія Цезаря на побачення з його дружиною Помпеєю.

217

Тобто Атланта. Згідно з міфом, він брав участь