Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

Наш час
Матвій
- Наливай ще чаю, - сміється Кіра. - Тільки подумайте… Я знайшла бездомного песика, який загубився декілька років тому.
- Сім років не декілька,  - бурчу у відповідь все ще не знаючи як сприймати, що нахабна і мила дівчушка виросла в таку гарну дівчину.
І топаю ще колотити нам ароматного чайку. 
Тоді… сім років тому…. вона здалася мені якоюсь дивною, а зараз я в неї… закохався. 
Так, я собі в цьому нарешті зізнаюся. Я ув'яз по самі вуха. Поселилася в моєму серці і задає ритм його стуку.
- Ти любиш дивитися спортивні змагання? - не знаю чому питаю.
- Так. Ми з мамою дивимося фігурне катання, біатлон і особливо футбол, - відповідає. 
- Футбол? Серйозно? - дивуюсь. 
- Папа його не любить, того ми з мамою дивимося, коли він на роботі. Цікаво…
- А як щодо перегонів чи мотокросу?
- Гонки досить цікаво. Мотоцикли… теж круто. От тільки якось зазвичай до таких змагань не доходимо… - відповідає.
- Хочеш подивитись на виступ райдерів з мотофрістайлу? - питаю.
- Я піду з тобою, куди запросиш, - усміхається. - Але мені попередньо треба прогуглити це. Я не особливо розбираюсь…
- Буде непоганий performance якраз недалеко від міста. Можна компашкою поїхати, щоб трохи вдихнути адреналіну. 
Після цих слів вона на декілька секунд зависає від несподіванки, а потім дивиться з якимось інтересом і ентузіазмом.
- Тоді точно я в ділі. Заодно, ти не проти, якщо я візьму подруг?
- Навпаки, - усміхаюся. - Один з моїх друзів теж там буде. Не хочеш ще брата взяти? Того самого, якого ти переді мною лаяла сім років тому під дощем… - усміхаюсь, бо ще раз згадуючи той дивний випадок.
- А давай йому подзвонимо, - пропонує. - Я думаю такого він не пропустить, хоча потрібно дізнатись точно. Тільки ти давай не проговорись, що це я тобі подарований ним зонтик збагрила, - дає мені вказівки. - Я тоді за нього трендюлей отримала, бо брат мені його на день народження подарував. В той день дізналась, що моє ім'я на ручці парасольки він гравіював сам по дереву. 
- Почекай, - встаю за столу і швидко доходжу до шафи, розчиняючи її. - Я б хотів тобі повернути, - я дістаю ту саму парасольку, яка всі ці роки не виходила з цієї шафи. Рука не піднялася її збутися.
- Вона дійсно ще є?! - Кіра дивується дуже щиро.
- Куди б я її дів, - сміюся у відповідь. 
Кіра набирає номер брата і ставить на гучний зв'язок. Ми обоє чуємо як перериваються гудки. 
- Що знову втнула, Малеча? - чуємо втомлений голос її брата.
- Просто хотіла запросити тебе сходити на… - вона не може підібрати слова і дивиться на мене. 
- На виступ райдерів з мотофрістайлу, - кажу замість неї. 
Далі досить довга пауза і голос досить невдоволено цікавиться: 
- В твоєї подруги голос згрубів від грипу чи вона змінила стать?
- Це мій хлопець. Але не суть. Так ти підеш чи ні? - хмикає вона. 
А в мене таке приємне тепло розливається у грудях від цього її «мій хлопець».
- А у хлопця ім'я є, - зітхає, ніби сестра не вперше дратує його неочікуваними новинами. 
- Метт, - відповідаю я. - Ми з Кірою хотіли піти трохи відпочити в приємній компанії. Взяти друзів і Вас.
Я все ще говорю на Ви, бо на інше ми поки, що не домовилися.
- Валяй на ти… зробили з мене старичка, - прокашлюється брат Кіри. - Микита я, якщо ще не Кіра не сказала. 
- Мік, чого це ти так офіційно? - питає.
- Тоді хай називає Кіт. До домашнього прізвиська він ще не доріс, - відповів її брат, як відрізав.  - І що там у вас за вечірочка. На що хоч ідемо дивитись?
- На виступ Lion&Art, - говорю і думаю які ще слова підібрати, щоб пояснити хто це. До цього таких проблем не виникало.
- Що?! 
Було так гучно, що ми з Кірою аж підскочили. 
- Я не зміг взяти квитки, бо все розмели на онлайн торгах. Перекуп знайомий сказав, що все розкупили, - емоційно висловлюється Кіт. - Кіра, ти з ким зустрічається?! Він що у тебе брокер, якщо ви білети не те що на двох, а ще на друзів роздаєте?!
- Ооооооо. Метт, походу ти влучив в яблучко, - шепоче мені Кіра, доки її брат відходить від отриманої інформації.
Це змушує мене посміхнутись.
- Так ти йдеш з нами чи триндіти будеш далі?! - фиркає Кіра в трубку.
- Да!!!! Ти ще питаєш?! - кричить.
Мене прориває сміх, бо на свій страх і ризик я знаходжу у цих двох щось дуже неймовірно спільне. 
Її брат чує мій сміх і лунає скептичне мовчання, підкріплене його невдоволеним сопінням.
- Вибач-хах-вибачте-хаха, - я не можу зупинитись, бо чомусь уявляю, що у її старшого брата зараз таке ж саме витягнуте обурене на мій сміх лице. - Ви просто так схожі…
- В який момент ти осліп? - вони навіть говорять одну й ту ж саму фразу одночасно. І інтонація схожа…
- Ти ще не зустрічався з моїм братом. Обличчя його не бачив. А вже кажеш, що ми схожі, - бурчить Кіра. - Може, він страшний як крокодил на дієті…
- Що?! Ти вже зовсім берега попутала, Малявка! - обурюється Кіт.
- То коли збираємося на тусу? - ігнорує його сестра.
- Це буде за містом в дикому полі… - усміхаюсь. - Наш виступ буде післязавтра. На місці треба бути десь о  17:20.  Взагалі це щось на кшталт вечірнього шоу. На жаль, не можу підвезти вас, тому зустріну вас на місці з дівчатами. Зможете взяти таксі? Чи може брат привезе….
Я уже продумую наперед усе. Ніяк не зможу доставити дівчат до потрібного місця, бо мені потрібно готуватись.
- Стоп, - на мене дивляться уважні проникливі очі. - Що означали слова «НАШ виступ буде післязавтра», а конкретно мене цікавить тут слово «НАШ»…
Я дійсно так сказав?! Тільки не кажіть що я оговорився. Це мав бути сюрприз. Якщо чесно, я просто боявся їй одразу казати, що у мене таке досить незвичайне… і небезпечне хобі. Я судорожно починаю шукати що сказати, а Кіра складає руки на грудях.
- Може просто так сказав, - намагаюсь викрутитись. - Не хочеш до чаю шоколадки?
- А те, що ти переводиш зараз тему, точно означає: щось приховуєш… - заявляє мені. 
- Здаюсь, - я спалився. - Я сказав «наш виступ», бо це дійсно наш з Артемом виступ.  Мені просто хотілося, щоб ти побачила трохи більше про мене. Lion&Art це ми з моїм компаньйоном.
- Тобто один з моїх улюблених спортсменів - це крадій, який свиснув у мене сестру не спитавши? - чую повільний ошарашений голос Кіта. - Метт… А все дійсно сходиться. Повне ім'я хоч як?
- Ну, для найближчого фаната… - троллю його. - Доведеться привідкрити завісу таємниці. Повне ім'я Матвій Левицький. Скоротив прізвище і зробився Левом.
- Який фанат, - хмикає. - В мене більше до Арта душа завжди лежала, - і слідом додає: - А тепер точно він мій улюблений Райдер… 
- Ага, - усміхаюсь. - Тьома в нас головний краш фанбази. Наживо хоч раз бачили виступ… його… чи наш? 
- Бачив окремо виступ Арта, - неохоче ділиться. - Це було в Лондоні, проте чомусь не зміг отримати автограф в той день.  Він дуже поспішав…
- Та походу втік він від нього, - доповнює його розповідь Кіра. - Пам'ятаю, що Мік жалівся і скиглив, бо в нього в Лондоні щось зірвалося, але я не думала, що він надувся від відсутності фансервісу, - підсміюється вона. - Від нього втік його же кумир…
- Дивно. А ось це не про нього. Зазвичай Артем обожнює спілкуватися з фанатами, - дивуюсь. 
І це дійсно так. Артем ніколи не тікає навіть від найбожевільніших фанаток. З його професійними навичками, а цей дрищ між іншим КМС з декількох бойових мистецтв… Ну, не треба це йому. Сам для себе тілоохоронець. 
- Я сподіваюсь такий казус трапився не тільки зі мною… - бурчить Кіт.
Я не хочу його розчаровувати ще більше, але походу брат моєї дівчини перший, хто змусив Арта накивати п'ятами.
- Ну, тоді дам тобі ексклюзивну інформацію, по-сімейному… - кажу перше, що прийде в голову, бо інстинктивно відчуваю, що Кіт засмутився. - Твого любимчика звуть, тільки ржать не треба, Артем Аденауер-Гротеволь… Рудий напівнімець. 
Якщо я йому трохи розповім про кумира, то, може, брат Кіри і до мене подобрішає.
- Генріхович? - лунає з слухавки. 
- Так. Він мав мати німецьке ім'я, але бабця попросила його батьків не викаблучуватися, - сміюсь, згадуючи як Арт розповідав цю історію. - Типу хай хоча б частина мені у дитини буде нормальна. 
- Та це не допомогло. Хоч і не назвали Францем, а в школі все одно дразнили «Фрицем».
А ось тепер я зависаю. Звідки він знає? Я піднімаю очі на Кіру, щоб впевнитися, що мені це не сниться. 
Я зараз дійсно розмовляю з людиною, яка подорожувала за кумиром не знаючи його імені, а тепер розповідає факт про Арта, відомий малому колу осіб?
Кіра сидить прикривши долонею очі я бачу лише її губи, які вона закусила, щоб стримати очевидний сміх. 
Її брат мовчить в слухавку.
- Подумати тільки, - нарешті подає веселий голос вона. - Брат, ти бігав за якимось крутим спортсменом і співав йому диферамби, - вона відверто сміється. - А потім сам же з ним лазив як ничвида по злачних місцях…
Я все ще не можу прослідкувати логіку подій. Виходить, що Арт і Кіт знайомі? 
- Поясню простіше, - нахиляється ближче до мене Кіра. - У брата є декілька найкращих друзів, з якими він товаришує вже досить багато часу. І один із них має незвичайне ім'я Артем Генріхович Аденауер-Гротеволь. Разом зі своїми друзями Мік часто влаштовує попойки, як і усі пацани зі своїми приятелями. Там вони обсусолюють свої «тємки». І тепер виявляється, що він вже декілька років братається зі своїм кумиром, не підозрюючи про це.
- …..
Ми з її братом мовчимо.
Походу завтра в Арта буде подвійна доза адреналіну.
- Добре… - подає голос Кіт. - Завтра ви готуйтесь до виступу. Кір, ти з подругами візьми таксі. Тільки моєю картою оплати, а не як зазвичай! 
- Окей, татусю! - закочує очі вона. - І не переживай там… - ніжно завершує.
- Угу, - бурчить у відповідь. - Побачимось.
Він відмикається першим, а я встаю, щоб дістати з холодильника і врізати на тарілку ще трохи сиру до цукерок, бо Кірі начебто він сподобався.
Завтра знову тренування, а потім… Треба відірватися наповну!