Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

   - Так і …

   - Це кільце вічності. Наші легенди кажуть «Блакитне кільце вічно оберігає його носія». – Імператор поштиво уклонив голову. – Завжди буду радий вас бачити, із задоволенням поспілкуюсь.

   - Цікавий цей імператор, наче він з іншого світу,- почувсь голос Айї.

   - Да такого мати в друзях дорого коштує.

   Я відкланявся і ми вирушили на віллу. Ще декілька діб гостювання у друзів і ми вирушили на борт Сардала. В мене виникла ще одна ідея втілення якої потребувало нестандартного підходу. Не розтягуючи час я вирішив відразу поговорити з Ші.

   - Яйя розкажи мені конкретно, як ти захищаєш мене полем невидимості, чи можна його відчути, яким чином ти  можеш створити фізичний захист, і все що ти можеш мені повідомити.  

    Годину ШІ розказував про принципи закладені в віддаленому захисті, та створенні невидимості.

     Я вирішив завітати в гості ще до одного чоловіка, а іменно – керівника найбільшої військової  корпорації мілутіан  Клауса Шатовського. Найбільш захищеної людини серед співвітчизників.

   Офіс Клауса знаходився на планеті Огайта в столиці Новий Оран, за аналогією земного Нового Орлеана, в великій восьми десятиповерховій будівлі з бронебетону та бронескла. Сам же кабінет займав центральний сороковий поверх, так як Шатовський не літав з даху, бо мав упередження до польотів на антигравах. Він як в давнину відавав перевагу наземному транспорту, більш безпечному та надійному. Щоб потрапити в будівлю потрібно було пройти три захисні контури зі сканерами. А в самій будівлі всі співробітники мали чіпи з дозволами проходити на певні поверхи. Дозвіл виходу на сороковому поверсі мали декілька чоловік.  Сам очільник корпорації, секретар, вісім перших помічників і дві прибиральниці. Цими двома я й збиравсь скористатись.

   Залишивши корабель на далеких підступах до системи, на капсулі вкрившись полем невидимості мені вдалося прошмигнути поряд з захисними супутниками планети. Зниження до поверхні планети теж пройшло непомітно.  І ось я знаходжусь на даху будівлі та не знаю що робити далі.

   -  Двері замкнуті електронними замками, та  механічними пристроями зсередини.

 Пропоную спуститись до перших поверхів. – доповів ЩІ.  Облетівши навколо будинку декілька разів, я зробив висновок, що з знаскоку в цей будинок не втрапиш. На першому поверсі зразу за дверима всіх відвідувачів обшукували та проводили через сканер.  Проскочити непоміченим здавалось малоймовірним. Тим більше далі – входи на сходи виявились зачиненими, а перед ліфтами знаходись другий ряд сканерів.

   Залишався технічний вхід, та в’їзд автотранспорту. Тут теж кожна автівка ретельно перевірялась перед в’їздом.

    Було вирішено зачекати біля технічного в’їзду. Настав вечір. Сонце заховалось за найвищими будинками. Засвітились нічні ліхтарі, рекламні вивіски нагадали про себе неймовірними пропозиціями, місто вкрилось різнокольоровими фарбами. Охоронець вийшов, запалив цигарку, однак двері за собою відразу зачинив. Докурив цигарку й відразу заховавсь всередину. Непомітно  не проскочиш. 

    - Яйя, випусти мене, пройдусь ближче.

    - Прийнято, захисне поле та невидимість, активовані.  

   Вийшов на свіже повітря. В’їзд в будинок знаходивсь у глухому куті, чистому без сміттєвих баків  та добре освітлений. Напроти в’їзду знаходивсь магазин парфумерії, від якого несло приємним лоскочучим ніздрі запахом. Під’їхав банківський фургон. Стулка воріт піднялась, машина в’їхала в зал огляду.

    - Привіт Бен. – Привітавсь охоронець. – Все в порядку? Охоронці пішли?

    - Так.

    - Дройди?

    - Неактивні.

    - Показуй?

  Вертикальна стулка зачинилась. Між дахом фургону та верхнім краєм стулки залишавсь півметровий простір.  Виходячи з логіки - де базується одна машина, повинні бути й інші, я залишивсь чекати. Невдовзі приїхало відразу три фургони. Поки вони стояли перед ворітьми я вискочив на середній та ліг на дах.  

   - Ви сьогодні дружно.

   - Так запускай відповів перший водій.

   - Ставайте поряд відкривайте двері будемо на вас дивитись.

   З чергової кімнати вийшли ще двоє чоловіків. Один оглядав дах фургонів інший, через пристрій днище.

   -  Дройди неактивні?

   - Так.- роздались дружні голоси.

   Ставите машини на стоянку і валіть звідси. Машини від’їхали та  зайняли місце в підземному паркінгу.

   - І що ти задумав робити далі? – не без єхидства спитав ШІ. - В загородньому будинку, було б простіше, охорону, заморозили, двері вибили.

   - Ми не шукаємо простих шляхів. І взагалі , що ти мене критикуєш, ти тільки програма. 

   - Нагадаю, високоінтелектуальна з підтримкою світської бесіди зі співрозмовником.

   - Добре високоінтелектуальна, в мозках дройдів можеш покопатись, з прицілом влаштувати збій. Тільки щоб виглядало натурально.

    - Без проблем, тільки візьми в руки його кінцівки.

    - Ну, - я схопив за руки дройда. Що там у нього.

    - Ти щасливчик це стара модель, і в них час від часу бувають збої.

    - Та зроби щоб він зранку нікого до машини не підпустив.

    - Руки нагрілись неначе вхопив жарину.

    - Терпи, я використовую твою внутрішню енергію…  Готово відпускай, вранці він поводитиме себе як істинний захисник.

   Залишалось почекати до ранку. Що я й зробив заснувши  на даху фургона.

 Шум і голоси сповістили що починавсь новий день. Перший фургон виїхав.  Про всяк випадок я перемістивсь ближче до вхідних дверей в будинок.

     - Заборонено підходити  до машини. Попереджаю ви будете знищені.

     - Оо…, зараз  почнеться рух.

     -  Ти що дройд з глузду з’їхав,  це я Борис, ти що не взнав.

     - Заборонено  буду стріляти. Я охороняю цінні речі.

     - Та він пустий подивись?

     - Заборонено.

     - Тьху на тебе залізяка, - шофер дістав комунікатор та почав визивати службу підтримки.  Тим часом інші машини зі смішками на обличчях водіїв виїхали з паркінгу.