Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- Що він зараз сказав? - запитала Жазель.

- Ти що, раптово оглухла? - отруйно кинула їй Амайанта.

Клерк стиснула губи і пішла до сходів, якими вже піднімалися інші. Вона подивилася у бік Максуда. Калібрісто саме укладав маршала на плече. Кілька чемпіонів із мечами супроводжували генерала.

Битва закінчилася.

- Ближче до нього. - попросила дівчина в золотому.

Жазель зачекала, доки Калібрісто з рештою чемпіонів наблизиться. Вона опустила погляд на Амайанту, що стояла на долоні. Та не зводила очей з Максуда. Ніколи ще раніше Жазель не бачила такого погляду від богині. Одночасно і стривоженого, і дбайливого. Напевно, зараз Амайанта зазнавала десятка різних почуттів, дивлячись на воїна, якого ніс чемпіон. Калібрісто зупинився, показуючи, щоб Жазель йшла першою. Дівчина слухняно почала підніматися вцілілими сходами. Богиня вхопилася за її одяг, намагаючись вилізти до неї на плече, як маленьке кошеня. Клерк однією рукою допомогла їй і тримала долоню так, щоб Амайанта могла стояти. Богиня дивилася на Максуда.

На стіні Жазель озирнулася. Армія амаліонів, так само жахлива як і раніше, але вже не така величезна, стояла внизу. Шлях до фортеці їм заступив інквізитор. Сині амаліони, що світяться, не віддавали наказів про напад. Вся армада ворожих солдатів не зрушила з місця.

Союзні війська відступали. Жазель глянула на Амайанту. На її очі, її вираз обличчя. Дівчині навіть стало трохи шкода богині, яка не відривала погляду від Максуда.

- А я тобі казав, що все змінюється. Деяким богам можна вірити. - Криза сидів збоку Оза. - Є серед них і добрі. Таких одразу видно.

- Ти казав, що вона задумала щось погане, і нам слід забиратися звідси. - нагадав йому інквізитор.

- Хто ж міг знати? - здивовано округлив очі Криза. - Ну, я здогадувався, звісно, ​​що вона змінилася. Був, можна сказати, майже певен. Просто вголос не говорив.